Світляки на полі бою - В В Срібна

*― Шаир.

*― Дуже гарне. При наступній зустрічі не хочеш прогулятися?

*― Якщо ви цього бажаєте.

*― Що ж, сподіваюся це станеться якомога скоріше. - легко посміхнувся він і поклав руку на плече хлопця.

*― Твій план, був ідеальним, Айнуре.

*― Радий це чути, але не розслабляйся так сильно. Владу треба утримати.

*― Я думав що це все. - болісно видихнув Рустем, а затим посміхнувся. – Я радий, що все пройшло добре, найближчим часом я зроблю тебе своєю правою рукою.

*― Дякую.

*― Сподіваюсь і надалі все буде проходити добре. Я живлю надії, що все моє правління ти будеш поряд.

*― Якщо ви не накажете мені піти, я зроблю все можливе задля того, щоб ваше правління продовжилося як найдовше.

Вони стояли посеред ошатної залу. Рустем сидів на троні, а Айнур стояв поряд.

*― Айнуре, повідом вирок.- наказав Рустем.

*― Як накажете. За наказом султана всі, хто був помічений у змовах проти минулого султана чи тих, хто затіває зло проти нинішнього, буде вбито. Завтра ж буде вбито пані Валію зі всіма її слугами.

Після цього Рустем наказав страти майже половину палацу і вельможі, а всіх інших, незгідних, замінив. 

Ян роздивлявся картину. На ній була струнка дівчина з білим, ні скоріше біло-попільним волоссям. Вона сиділа на троні максимально глибоко, перекинувши ногу через ногу. Руки у неї були складені одна на одну, на одній із них був браслет. За нею стояв чоловік, на ньому був одягнений синій кафтан.

*― Вітаю вас, моє ім’я Мурат. Я хан.

*― Дуже приємно. Моє ім’я Айнур. Хто ця дівчина? Вона виглядає досить незвично.

*― Ця картина дуже давня. Вже ніхто і не згадає. - Мурат зміряв поглядом картину і після невеликої паузи продовжив. - Що ж, прошу,  випиймо чаю і все обговоримо.

*― Так.