П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
— Так, але якщо Магістр Рал — чарівник, то напевно може влаштувати якесь моторошне чарівництво — на зразок нашого Доміні Діртх, Він здатний кинути свою силу проти нас, якщо ми відмовимося здатися йому.
Далтон поплескав дружину по плечу і продовжив одягатися.
— Не бійся, Тесс! Я не дозволю, щоб Андер перетворився в попіл. І, як я вже казав, Орден заявив, що покінчить з магією. Якщо це дійсно так, жоден чарівник не зможе нічого зробити проти нас. Просто треба послухати, що скаже Стейн.
Далтон не уявляв, яким чином Імперський Орден може покінчити з магією. Зрештою, магія існує стільки ж, скільки існує світ. Можливо, імперці просто мають намір ліквідувати всіх, хто володіє чарівним даром? Ну, так ця думка не нова, і навряд чи вони мають шанс на успіх.
У світі давно вже є люди, які вимагають відправити всіх чаклунів на вогнище. В Андері сидять в ув'язненні кілька лідерів цього руху, і серед них — Серін Раяк. Харизматичний, фанатичний, шалений Серін Раяк. Людина некерована і небезпечна. Якщо він, звичайно, ще живий, оскільки сидить у в'язниці вже багато часу.
Раяк вважає, що «відьми», як він називає тих, хто наділений даром, суть зло. У нього є послідовники, яких він, перш ніж його заарештували, зумів перетворити в дикий розлючений натовп.
Такі люди небезпечні. Однак Далтон виступив проти його страти — тому що такі люди можуть бути й корисні.
— Ой, ти просто не повіриш! — Говорила тим часом Тереза. Вона знову переказувала плітки. Розмірковуючи про Серіна Раяка, Далтон слухав неуважно. — Та жінка, про яку я говорила, ну, що занадто високо про себе думає, Клодін Уінтроп, так от вона заявила нам, що міністр її примусив.
Далтон як і раніше не вслухався. Він знав, що це зовсім не плітка, а так воно і було. Клодін Уінтроп і була тією самою «схвильованою дамою», згаданою в секретному посланні, лежачому в потайному ящику секретера, тією самою, для якої йому належало знайти пряник. Вона ж була і тією, що направила листа Директору Лінскотту. Лист, так і не потрапив до адресата.
Клодін Уінтроп крутилася біля міністра всякий раз, як представлялася можливість, фліртувала з ним, посміхалася і пасла очима. Цікаво, на що вона розраховувала? Вона отримала те, чого просила. Чим вона тепер незадоволена?
— І тому вона така зла через грубе поводження міністра, що після бенкету має намір повідомити пані Шанбор і всім гостям, що міністр найжорстокішим чином примусив її.
Далтон негайно нагострив вуха.
— Згвалтував, як вона говорить. І саме на згвалтування вона має намір поскаржитися дружині міністра. — Тереза повернулася й змахнула пилинку з білячого хутра. — А заодно і Директорам з Комітету Культурної Згоди, якщо вони будуть присутні. І, Далтон, якщо Суверен буде на бенкеті, все це може придбати досить неприємний оборот. Суверен цілком здатний підняти руку, вимагаючи тиші, щоб дати їй можливість висловитися.
Далтон перетворився в один суцільний слух. На бенкеті будуть дванадцять Директорів. Тепер він знав, про що збирається говорити Клодін Уінтроп.
— Вона так і заявила, точно? Ти власними вухами це чула?
— Так, — вперлася Тереза рукою в бік. — Ну хіба не нахабство? Їй би слід знати, що таке міністр Шанбор. Що він переспав з доброю половиною всіх жінок маєтку. І тепер вона має намір роздути з цього цілу історію? Ох і переполох буде! Далтон, я тобі точно кажу, вона щось затіває.
Тереза стала розповідати про щось ще, але Далтон перебив:
— Що говорять про неї інші жінки? Про наміри Клодін?
Тереза поклала пензлик на трюмо.
— Ну, всі ми думаємо, що це просто жахливо. Тобто я хочу сказати: міністр Шанбор — людина відома. Та він же в один прекрасний день цілком може стати Сувереном! Адже наш Суверен вже далеко не молодий. Міністра можуть закликати на Трон Суверена в будь-який момент. Це моторошна відповідальність. — Дивлячись у дзеркало, вона дістала шпильку для волосся, потім повернулася і потрясла нею у чоловіка перед носом. — Міністр жахливо завантажений і дуже багато працює. І має повне право на деякі розваги. І жінки не заперечують. Нікого це не стосується. Це їх особисте життя, яке зовсім непотрібно виставляти на загальний огляд. До того ж ця маленька погань сама напросилася.
З цим Далтон посперечатися не міг. За все своє життя він так і не зумів зрозуміти, як жінки, будь то благородні андерки або простушки хакенки, можуть пасти чоловіка очима, а потім дивуватися тому, то той піднімається, фігурально висловлюючись, в атаку.
Звичайно, та дівчина, Беата, дуже юна і недосвідчена, щоб розбиратися у дорослих іграх. Не передбачала вона, як Далтон припускав, також участі Стейна в цій історії. Далтон було навіть трохи шкода дівчину, хоч вона і хакенка. Ні, вона не помітила Стейна, що причаївся, коли захоплено посміхалася міністру.
Але всі живучі в маєтку дорослі жінки, і ті, які приїжджали з міста на бенкети і прийоми, — всі чудово знали, що таке міністр, і у них не було підстав обурюватися.
Далтон знав, що деякі лише трохи ображалися, коли не отримували якої-небудь винагороди. Коротше, пряника. І тоді це залагоджував Далтон. Знаходив відповідний пряник і намагався якнайкраще переконати їх, що пряник прийдеться їм до смаку… Деякі мудро брали щедрий дар — більшість саме цього і хотіли в першу чергу.
Далтон анітрохи не сумнівався, що жінки маєтку сполошилися, дізнавшись про наміри Клодін. Багато хто з них побували в ліжку міністра, спокушені ореолом влади. І у Далтона були всі підстави вважати, що ті, які ще не побували там, до цього прагнуть. А Бертран або ще не добрався до них, або не побажав. Як і попередній міністр, він мав звичай
