Палац Посейдона - Томас Тімайєр
— Але ж побачити її він міг! Цей об’єкт не такий уже й великий, і світло, що виходить від нього, можна помітити за кілька миль. Яким же треба бути йолопом, щоб не дати негайно ж повний хід!
Рембо розлючено стиснув кулаки.
— Можливо, обставини склалися так, що капітан не одразу зрозумів, що перед ним супротивник, — втрутився Оскар. — Пам’ятаєте, що розповідав Фогіацис? Ця тварюка здатна імітувати маяки, збиваючи з пантелику мореплавців. Наш капітан потрапив у ту ж саму пастку, що й усі інші.
— Цілком імовірно, — сказав Гумбольдт. — Та для них, гадаю, ще не все втрачене. Я помітив світло в ілюмінаторах рубки сонара. Можливо, там сховалися ті, кому вдалося вижити після атаки на судно. Я звелів Шарлотті й Елізі в разі нападу вчинити саме так. Якщо їм пощастить, вони зможуть протриматися досить довго. Можливо, аж доти, поки ми не зможемо прийти їм на допомогу.
— Ми? На допомогу? Що ви хочете цим сказати?
— Тільки те, що нам уже час починати діяти.
На обличчі Рембо було написано цілковиту розгубленість.
— Ви хочете залишити батисферу?
— А ви маєте якісь інші пропозиції? Ми маємо виручати наших людей. На борту «Каліпсо» достатньо скафандрів і балонів із киснем, щоб вони могли піднятися на поверхню. Ми проберемося на судно, відкриємо трюм і доправимо все необхідне обладнання до рубки сонара. І тоді залишиться лише Богу молитися, щоб водолазних костюмів вистачило на всіх.
— Він має рацію, тату. — Океанія обняла батька. — Ми маємо спробувати.
— Але температура води складає всього чотири градуси, — не вгавав інженер. — До розпадини не менше, ніж півкілометра. Як ви хочете це здійснити?
— Весь час рухаючись і не гаючи марно ані секунди, — відказав Гумбольдт. — Підводьтеся, Іполіте, надихніться, прошу вас. Це ж єдиний шанс для нас і для них!
Рембо зміряв ученого швидким поглядом поверх окулярів.
— Але ж ви розумієте, що ми повинні, так би мовити, зіграти без репетицій? Повернення виявиться неможливим, адже для того, щоб вибратися з батисфери, кабіну доведеться затопити.
Гумбольдт кивнув.
— Ну що ж… — Інженер зітхнув. — Але знайте — вся відповідальність ляже на вас, Карл Фрідріх.
— Можете нацькувати на мене всіх ваших адвокатів, якщо мій план виявиться невдалим.
Рембо здивовано втупився у Гумбольдта, і обидва розреготалися.
— Чудова думка, мсьє! — вигукнув інженер. — Нагадайте мені про це, коли ми з вами опинимося в пеклі.
Потім він миттєво зосередився.
— Океаніє, підготуй шоломи. Я приєднаю до нашого єдиного балона з киснем усі чотири шланги. Коли ми пробиратимемося до «Каліпсо», доведеться весь час триматися разом. Балон, треба сказати, досить важкенький.
— Я понесу його, — вигукнув Гумбольдт. — Сили в мене, дай Боже, а, до того ж, це моя ідея — покинути батисферу.
— Згоден. А я поки що підготую все необхідне для затоплення кабіни «Наутілуса».
За кілька хвилин усі четверо зібралися в центрі кабіни батисфери, очікуючи, поки Рембо відкриє клапани.
У скафандрах і справді було тепліше — Оскар відчував, як його ноги поступово набувають сили й відтаюють, а м’язи зігріваються. Кинувши погляд на своїх супутників, він мимоволі усміхнувся: в незграбних костюмах із грубої гуми, у рукавицях і чоботах зі свинцевими підошвами всі вони виглядали, як прибульці з іншої планети. Щоправда, гума страшенно смерділа, проте це абсолютно не важливо, тому що скафандр дозволяв людині не втрачати тепло.
Океанія тримала в руці невелику металеву коробку — водонепроникний ліхтар. Ця річ була їм конче необхідна, адже вони зовсім не знали, що там за дорога, в пітьмі. Хтозна, який рельєф може мати тут морське дно. На їхньому шляху могли зустрітися урвища або тріщини, гострі скелі або навіть вулканічні кратери. Крім того, вони могли наштовхнутися на одного з тих моторошних хижаків, які мешкають у безодні. Адже моря так само залишалися найменш дослідженою частиною нашої планети, а моряки дуже любили страшні оповіді про акул-людожерів, велетенських кальмарів і лютих зубатих китів. Можливо, все це тільки пуста балаканина, а, можливо, й ні, тому без світла їм було не обійтися.
— Усі готові? — інженер уже закінчив усі технічні приготування.
— Усі!
— От і чудово. Хочу наостанок нагадати вам про одну важливу річ. Під водою ми не зможемо спілкуватися між собою голосом — лише жестами та знаками. Тому я покажу вам найважливіші сигнали, якими зазвичай користуються водолази. — Він склав великий і вказівний пальці руки у вигляді букви «О». — Це означає «все гаразд». Піднята вгору рука означає «стоп!». Якщо я поплескаю себе по руках — значить, мені холодно. Ребро долоні, притиснуте до горла, вказує на те, що мені не вистачає повітря. Обертання піднятого вгору вказівного пальця руки повідомляє, що мені паморочиться в голові, а якщо я почну вимахувати з боку в бік долонею з розчепіреними пальцями, це означає, що у мене щось не так. Ось і все, мабуть. Для початку цього має вистачити. Запам’ятали?
Супутники Рембо закивали.
— Тоді починаймо. Зараз я відкрию головний клапан, і до кабіни поллється вода. Одразу стане набагато холодніше, а повітряний тиск зростатиме. Коли рівень води досягне пояса, ми надягнемо шоломи й підключимо кисень. Дихайте спокійно й розмірено. Може статися, що вже на ходу мені доведеться відрегулювати тиск газової суміші, яка подається у скафандри. Не панікуйте, якщо виникнуть невеликі проблеми, й одразу ж повідомте мене про це — я миттю все виправлю. Це зрозуміло? Ну, тоді можемо розпочати.
Інженер крутнув вентиль, розташований біля підлоги кабіни, і зробив крок назад. Спочатку нічого не відбувалося, потім Оскар почув глухе нуртування, і настил під його ногами завібрував. Тугий струмінь води з ревом
