Каравал - Стефані Гарбер
— Я дуже радий, що нарешті ви впорались, Скарлет.
33
карлет наказувала собі не втрачати пильності. Вона знала, що Легенда був змією. А гадюка у циліндрі та фраку — однаково змія. І справді він був майже таким, яким вона собі його уявляла. Щоправда, вона гадала, що магістр Каравалу виявиться ще більшим вродливцем, однак мала визнати, що він був самою елегантністю, приправленою інтригою та ілюзіями. Вогники, якими мінилися його очі, навіяли Скарлет відчуття, ніби її огорнув чар, видимий лише йому.Він виглядав молодшим, ніж думала Скарлет, трохи старшим за неї. Жодної зморшки чи шрамів на обличчі. Чутки, що він ніколи не старів, вочевидь, були правдивими. Він рвучко зняв яскраво-синій каптур і накинув на тремтячі плечі Скарлет.
— Я порадив би вам зняти мокрий одяг, та чув, що ви у нас надзвичайна скромниця.
— А я змовчу про те, що чула про вас, — випалила Скарлет.
— Ой, ні! — Легенда театрально плеснув у долоні, вдаючи образу. — Невже про мене ходить лиха слава?
Він засміявся огидним потужним сміхом, що відскакував од стін печери, ніби за каменями ховались десятки різних Легенд. Луна дикого реготу не вщухала, доки магістр Легенда не клацнув пальцями. Проте маніакальна посмішка не зникла. Губи його нервово посмикувалися, він явно знов затіяв щось лихе і йому страшенно кортіло цим поділитися.
«Він божевільний», — подумала Скарлет і відступила назад, швидко глянула на воду, звідки мав би вже з’явитися Джуліан. Проте поверхня лишалась нерухомо.
— Якщо ви чекаєте на свого друга, то сумніваюсь, що він приєднається. Принаймні поки що, — в кутиках губ Легенди з’явилася жорстокість, яка вмить глибоко просочилась фіолетовою барвою під її мокрий одяг.
— Що ви зробили з Джуліаном і моєю сестрою?
— Прикро, справді прикро, — відказав Легенда. — У вашому голосі стільки драматизму. А знаєте, з вас вийшла б чудова артистка.
— Це не відповідь на моє питання, — зауважила Скарлет.
— Бо ви ставите неправильні питання! — закричав Легенда. У ту ж секунду він опинився просто перед нею. Вищий, ніж їй здавалось, і страшенно лютий. Його очі були темними, ніби зіниці повиїдали білки.
Скарлет нагадала собі, що в тунелях із людською свідомістю відбуваються неймовірні речі. Вона стояла на своєму й запитала твердим голосом:
— Де моя сестра і Джуліан?
— Я вже казав, це неправильне питання, — похитав головою Легенда, ніби вона його засмутила. — Але після того, як ви вдруге про них згадали, я дуже хочу знати: кого б ви більше воліли бачити, Джуліана чи сестру?
— Я більше не граю в ігри, — відповіла Скарлет. — Я здійснила ризикований стрибок, тож можу більше не відповідати на питання.
— Але за правилами для перемоги слід знайти дівчину, — зелені вогники танцювали довкола Легендової голови, додаючи смарагдового мерехтіння красивій шкірі. Без сумнівів, від нього линули чари, та не про такі химерні чари мріяла дівчина.
— Ви взагалі замислювались, чому гра відбувається тільки вночі?
— А як відповім, скажете, де знайти сестру?
— Якщо відповідь буде правильною.
— А як ні?
— Звісно, я вас уб’ю, — зареготав Легенда. Цього разу глухим сміхом, наче дзвін без язика. — Жартую. Не дивіться на мене так, ніби я здатен прокрастися до вашого будинку вночі і передушити всіх кошенят. Якщо відповісте неправильно, я знову поєднаю вас із супутником, і разом ви зможете продовжити пошуки сестри.
Скарлет дуже сумнівалась, що Легенда дотримає слова, проте він стояв перед нею на сходах, перепинивши їй шлях. Позаду текла швидкоплинна річка.
Вона намагалась пригадати, що Джуліан їй розповідав про Каравал першої ночі: «Це світ, зітканий із вигадок, і коли вас закрутить у вирі фантазій, будьте пильні й не відлітайте далеко».
— Гра ніколи б не була такою за дня, — відповіла Скарлет. — Люди думають, що ніхто не бачить усіх огидних речей, котрі вони роблять у темряві. Мерзенні вчинки та брехні, котрі вони сприймають за частину гри. Каравал відбувається вночі, бо вам до вподоби спостерігати, що роблять люди, впевнені, що їхні дії не призведуть до жодних наслідків.
— Непогано, — відповів Легенда. — Гадаю, ви зрозуміли: все, що відбувається тут — не лише гра, — він стишив голос і продовжив майже шепотом. — Щойно люди покидають острів, усе скоєне не має вороття, як би палко вони не бажали це виправити.
— Можливо, це повинно бути застереженням перед грою, — мовила Скарлет.
Легенда знову загиготів, але цього разу сміх звучав майже натурально.
— Мені дуже шкода, що все скінчиться так кепсько. А ти ж мені майже сподобалась, — він провів холодною кісточкою пальця по її підборіддю.
Скарлет відступила крок назад і мигцем поглянула на швидкоплинну річку.
— Я відповіла на ваше питання. А тепер скажіть, де мій друг?
— Це так кумедно! — промовив Легенда. — Я ж розповів тобі правду, а ти навіть не дозволила себе торкнутися. А тим часом закохана в того, хто брехав тобі впродовж усієї гри. Твій друг казав не довіряти мені, але і йому вірити ти не можеш.
— Якщо це кажете ви, це означає, що я можу довіряти Джуліану.
Легенда театрально зітхнув і захилив голову:
— О віра, о дурість! Побачимо, як довго це триватиме.
І у цю мить за ним почулись важкі кроки. За мить з’явився Джуліан. Сухий і цілісінький, хіба з раною на щоці.
— Про вовка промовка, — вигукнув Легенда. — Ти сам розповіси, чи мені це зробити? — очі Легенди блищали. Тепер у них не було і сліду божевілля. Це був бездоганний джентльмен у циліндрі та фраку, при здоровому глузді з убивчим поглядом переможця.
Скарлет пойняв такий жар, що краплі, які спадали з волосся на тіло, ставали гарячими. Їй не вірилось, що Легенда дотримав слова. Та понад усе їй не подобався його тон, а ще він дивився на Джуліана, як на свою власність.
— Здається мені, що ваш наречений годиться лишень для декорації, та щодо одного він таки мав рацію: я нікому не роблю послуг. Це ж дурість, докласти стільки зусиль, аби покласти край заручинам, дозволивши вам полишити острів з кимось іншим. Саме тому
