Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Дороті посміхнулася і нахилилася, коли Лоуренс жував своє тако.

— Я колись володіла рестораном, який мав двері до десятків міст у всьому світі, — прошепотіла вона. — Кожен зал мав інше меню, рекламував іншу кухню, але кухні як такої у нас не було. Просто столи, скатертини та стільці. Ми носили посуд назад і вперед між містами з різних земель. Тож ми були рестораном чи трубопроводом? — Лоуренс не був впевненим, чи вона розповідає справжню історію, чи просто вигадувала, або було і те і інше. Він подивився на неї, і помітив, що на її обличчі було повно смішних ліній.

Після вечері Ернесто узявся за ручку книжкової шафи з написом "Історії, які вже закінчилися", — в основному там були історії різних імперій, які розцвітали а потім занепадали, але книжкова шафа розвернулася повністю, відкривши прохід, що вів до секретного бару, з неоновою феєю на стіні і написом "Зелене крило". Зелене крило було ще одним довгастим, просторим приміщенням, такими як Danger Books, але в його умеблюванні переважав круглий дерев'яний брус, і стояла одна стійка з абсентом. Художні фігурки, кришталеві дракони та пергаментні завитки прикрашали пляшки, які були довільного розміру та форми. Кілька людей, одягнених у корсети і спідниці, вже пили за великим столом в дальньому кутку, але вони всі замахали до Ернесто.

Ернесто піднявся до бару і почав наливати з пляшок в чарки. Патриція пройшла поруч із Лоуренсом і затрималася досить надовго, щоб прошепотіти йому у вухо, щоб він був обережний з будь-яким напоєм, який зроблений або якого торкнувсь Ернесто.

— Пийте маленькими ковтками, — порадила вона. — Якщо ви плануєте назавтра зберегти мозок.

Жоден з цих людей здавався не надто впливовим, і якщо вони керували світом, то дуже добре це приховували. Фактично кожна розмова точилася про те, наскільки зіпсований світ і який вигляд він міг би мати.

Ернесто змішав для Лоуренса щось яскраво-зеленого кольору, що притягувало неонове світло, і він вловив попереджувальний погляд Патриції, перш ніж піднести напій до рота. Пахло настільки приємно, що він повинен був зробити могутне зусилля, щоб лише пригубити його. Рот був сповнений дива і радості, і було так багато гострих, солодких та яскравих ароматів, що йому треба було зосередитися, щоб розгадати хоча б половину з них.

Незабаром Лоуренс не чув ніг. Він спотикався, поки хтось не допоміг йому сісти в крісло вісімнадцятого століття, і міг тільки надіятися, що координація через деякий час відновиться. Він зрозумів, що це чудова можливість задати кілька питань про магію, адже ніхто не міг звинуватити п'яного хлопця в тому, що він був трохи химерним. Правильно? Він підвів голову і подивився на зростання розмитих плям облич, вогнів і напружився, щоб сформувати не надто грубі питання. Він не міг знайти дієслово, яке врятувало би йому життя. Або іменник.

— Мені було приємно познайомитися з вами, Лоуренс, — сказав Ернесто, зупинившись біля обличчя Лоуренса, так що його окуляри, обличчя і розпущене довге сіре волосся було у фокусі очей Лоуренса. Він опустив свій голос до розмовного тону, але як і раніше говорив у театральному режимі, виділяючи кожне слово акторською дикцією. Ернесто був досить близько, щоб Лоуренс вловив запах лугових трав, що йшов від нього. Ернесто був досить близько, і якби Лоуренс подався вперед, то зіткнувся би з наставником Патриції, що, як вона казала, було заборонено. Ернесто нахилився ближче і Лоуренс втиснувся у крісло.

— Я повинен поставити вам запитання або два, — сказав Ернесто між ковтками мартіні зі склянки, — про ваші наміри щодо Патриції. Вона довіряє вам, і ми це схвалюємо, тому що кожному потрібен хтось, кому можна довіряти. Але ви повинні обіцяти нам не казати нікому про те, чим вона буде ділитися з вами. Ні вашій коханці Серафині, ні вашому другу Ізабель, і, звичайно, не казати вашому покровителю Мілтону. Ви можете дати таку обіцянку?

— Ну, — сказав Лоуренс, — так. Так, я можу.

— Ви можете порадувати мене і поклястися? І якщо ви порушите свою обіцянку, то ніколи не зможете говорити знову? З будь-ким. — Ернесто засміявся і махнув однією рукою, начебто це була просто формальність, але на задньому плані Лоуренс побачив, як Патриція похитала головою, широко розплющивши очі у паніці.

— Ну звичайно, — сказав Лоуренс. — Я обіцяю. І якщо я коли-небудь скажу що-небудь про магію когось з вас, я сподіваюсь, що втрачу свій голос.

— Назавжди. — Ернесто потиснув плечима, як ніби згадував незначну деталь.

— Назавжди, — сказав Лоуренс.

— Є тільки одна причина, через яку ми про це просимо, — сказав японський хлопець, Кавасіма, що зайшов у фокус поряд з Ернесто. Разом вони виглядали майже зворушливо. — Ми дуже турбуємось про Патрицію, як ви бачите. Вона пройшла багато випробувань, коли була молодою. По-перше, Теодольф-душогуб, а пізніше достойна співчуття справа у Сибірі.

— Я ненавиджу, коли про мене говорять в третій особі, коли я в кімнаті, — сказала Патриція. — Не кажучи вже про те, що він є моїм другом.

— Ми хочемо, щоб ви допомогли нам переконувати її, — сказав Кавасіма Лоуренсові. — У нас мало правил, але наше найбільше табу полягає в тому, що ми називаємо "Правилами поведінки". Коли робиш велику справу. Отже, ми хочемо, щоб ви підтримували її і були її другом, таким, яким ніхто з нас бути не може. І нагадували їй, що вона просто людина, як і будь-яка інша людина, якщо вона ставатиме надто високої думки про себе.