Світляки на полі бою - В В Срібна

―  А? Так, вибач. - вповільнившись відповів хлопець.

― Якщо ми й зможемо вибратися з палацу, далі буде тільки гірше. Тому тікати так, не думаючи, не дуже гарна ідея.

― Ми що мали дочекатися, коли мою дорогоцінну голівоньку відділять від тіла?

― Я б не дав цьому статися, ти ж знаєш, до речі у нас був пункт зі схожою умовою.

― Добре, добре, я зрозумів, але тікати весело.- Максим посміхнувся подивившись на Яна.

Тут з далеку почувся тупіт. Він ніби був з усіх боків. Через декілька хвилин вони зрозуміли чого. Їх оточила сторожа.

Серед них був повний вельможа, в ошатному, червоному вбранні. Посеред його чорного волосся була лисина. Він дивився на хлопців карими очима не відводячи погляду.

― А це ще хто? - пошепки мовив Максим Яну.

― Вперше його бачу. Мабуть, після мого зникнення почав чимось допомагати султану, ось він і взяв його під своє крило.

― Я на дуже добра мовляю на вашій мові. І з задаволання  взяв би одного хлопчика до себу.

Максим не очікуючи цього відступив на крок назад потягнувши Яна за собою. На жаль далі відступати було нікуди.

― От ти козаке, міцний, підійде мені до колекціі.- направивши пальцем на Максима мовив вельможа.

Після цих слів по тілу Максима пробігли мурашки й він став за спину Яну. Хлопця це навіть трохи розвеселило, але на його обличчі це не сказалося. На жаль цю розмову перервав прихід Рустема.

*― Вітаю вас. - низько вклонився вельможа, після цього варта розійшлася даючи йому зручно пройти.

*― Айнуре, Айнуре, як на мене, ти занадто самонадіянний. Ти й справді повірив, що у тебе щось вийде?

Ян вирішив промовчати, щоб не наколювати обстановку. Рустем почекав з хвилину, а затим наказав відвести Максима до камери. Він почав пручатися, як тільки солдати доторкнулися до нього. Ян своєю чергою стояв спокійно не відриваючи погляду від очей султана. Рустем підійшов до нього і посміхнувся не відриваючи погляду від зелених очей.

*― Прекрасні смарагди.

Ян відвів погляд і нахмурився.

*― Відвести його… до його старої кімнати.- вимовив Рустем відвертаючись.

Двоє жінок сиділи за столом на якому стояла свічка. Це була Розалія, її найближча подруга і служниця.

*― Знаєш, я сьогодні зустріла такого дивного чоловіка. Я думала використати його у своїх цілях але… В один момент, щось змінилося.

*― І що ж? - наївно запитала подруга.

*― Здається… Я закохалася.

*― Що!

*― Тихіше ти! Хочеш, щоб всі про це дізналися!

*― Вибач, але ж ти розумієш, що станеться, якщо хтось дізнається?

*― Звісно. Тому я використаю його, а потім спробую забути.

*― Добре було б, якщо так і станеться.

*― Знаєш, він казав мені такі банальні речі, але це було набагато приємніше ніж від когось іншого. Я навіть почервоніла.

*― Бачу, ти по вуха закохалася.

*― Якщо я б тільки могла кинути все і піти з ним.

*― Помилуй Алах!

*― Стоп, що таке зі мною. Невже я і справді здатна проміняти владу на кохання? - Розалія спантеличено подивилася на подругу.

*― Все дуже просто, це кохання.

*― Кохання…

Тут роздався стукіт, затим до кімнати зайшла Кюсем.

*― Аіша, залиш нас на одинці.

*― Як накажете, дівчина.- вклонилася і вийшла.

*― Все пройшло досить не погано, згодна?- мовила дівчина сідаючи поряд з Розалією.

*― Ти не права. Він мав рацію, все і справді сталося так, як він думав. Через час Рустем знову зробить Айнура головним. Він повинен був померти, а не повертатися.

*― Не хвилюйся, ми ще доб’ємося цього. Одного разу ми уже підставили його.

*― Згодна, але ти все ж не перевірила чи він мертвий і у нас тепер забагато проблем.

*― Я розумію, ти хочеш, щоб він помер незабаром?

*― Звісно ж.

*― Тоді, я зроблю так ніби один із козаків дізнався про страту супутника Айнура й обвинуватив в цьому його, а за тим просто вб’ємо його. Це посилить конфлікт з козаками й заодно ми позбудемося не потрібної персони.

*― Ідея не погана, але ти впевнена, що цього разу все пройде добре?

*― Не хвилюйся, цього разу я врахую все.

Рустем стояв в коридорі та чув майже всю розмову Розалії  й Кюсем. Він не очікував, що людина, якій він довіряв майже як Айнуру, його єдина і дорогоцінна сестра, плела такі плани поза його спиною.

*― Схопити їх… І відвести до темниці.- прошипів він охороні

Жінок миттю схопила охорона. Вони кричали й благали дати змогу все пояснити, але він не реагуючи пішов далі по коридору. Залишивши розбиратися з цим чоловіка, який за його наказом розкрив вже п’ятьох невірних йому людей.