Сакрал - Ірина Хомін
Десь на виставках він міг помітити її знак і знав, що подібне існує в давніх символіках.
Тереза з розпачу витерла рукою сухе чоло, навіть не зауважуючи, що зробила.
Його хвилював містичний підтекст її картин. Згадати б маму. Бідна! Вона першою постраждала від забав Сакрала. Знищити людині життя лише через те, що не сподобалися картини. Як це було? В яку гру він втягнув Марту, примусивши збожеволіти і ледь не вбити власну дитину. Чим можна залякати жінку?… її він теж переконав в існуванні темної сили, яка вийшла з надр пекла? Швидше за все, там теж була розіграна вистава і підіслані воістину талановиті актори, як-от, наприклад, Рома.
З Михайлом Бурим все ясно. Заблукав у лісі, кілька днів не міг вибратися, а ще, розігрітий плітками про злих духів, чогось злякався і трішечки збожеволів.
О-о-о, Сакрал добре використав місцеві перекази про Межу. Все врахував. І страх людей, і всілякі плітки, і залякування. Добре вивчив фольклор. Мабуть, і про Михайла знав і знав, що вона звернеться до німого.
Тварюка, гад, знищив картини. Запросто міг проникнути всередину будинку і облити коридорчик водою. Він кожну дрібницю продумав, щоб усе виглядало найефектніше, адже найвищим бажанням його було знищити Терезу як митця. Цілком можливо, що й злощасну колиску підклав. До речі, вона єдина була без пилу. А потім ще й жахливу легенду про немовля підкинув, знав — поведеться. Аж жахи потім снилися… Саме він і зачинив її на горищі. А більше нікому. Все продумав. Як у фільмі — за наростаючою шкалою. Потім підклав книжку під двері і сам же спитав, що сталося з мамою. А знав же гад, до чого довів бідолашну Марту!
Хотілося помститися за двох — за себе і за маму. Боже, як хотілося помститися!
Потім найняв якогось Дарсова. Сакрала абсолютно не хвилювало, чи станеться з нею щось у темних підземних лабіринтах з крижаною водою.
Це означало лише закінчення гри.
Але так не цікаво. І він підсилає свою суперакторку Рому. «Рятівницю», що вивела з лабіринтів. За планом, Рома годує її легендою-брехнею задля виключення сумнівів у реальності подій. Скоти!
Як можна вчинити так із живою людиною? В голову не кладеться!
Тереза підсвідомо натиснула на газ, від чого авто додало швидкості, долаючи погано видимий шлях. Щітки не встигали зливати зі скла небесну воду, і залишалося тільки молитися, щоб на шосе не з'явилася людина.
Але ж яким добреньким прикидався! Такі красиві казочки розповідав. Особливо запам'яталася ота — про квіти й кохання. Талановитий катюга.
— Гадина, — процідила Тереза, забираючи з очей пасмо волосся.
Унікальний психолог. Залякав так, що повірила в неможливе. Духи, демони. Навіть повірила в переслідування одним із них. А сам виконував роль рятівника. Фу, як гидко, вона сама себе йому запропонувала, цілувала, запросила в ліжко…
Нудотна огида клубком підійшла до горла.
Батько. Навряд чи він сам помер. Без Сакрала тут не минулося. Без сумніву, щось утнув!
— Відімщу, — шепотіла Тереза. — За всіх відімщу!
У нього, мабуть, були дуже оригінальні плани на майбутнє. Але десь проколовся. Не врахував Валентина. Недооцінив його Сакрал. Думав, всі такі дурні, як він мудрий.
Холодний гострий розум, мов саме лезо. Він хворий. Одружитися на Діні, щоб убити її? Хто ще може до такого додуматися, як не Сакрал? Діні не пощастило — у неї не було Валентина!
Треба придумати, як врятуватися від Сакрала. Хто попереджений, той озброєний.
Тереза сама не тямила, чому іде до Межі. Мабуть, гнало серце, бажаючи отримати останнє підтвердження. А розум питав: «Може, Сакрал уже все прорахував, і поведінку Валентина в тому числі, а тепер просто чекає там — за Межею…»
* * *Щойно отримавши справжню адресу Бориса Сокольського, Валентин відразу помчав за наданими координатами. Сергій обіцяв під'їхати з хлопцями і настирливо просив почекати на решту, не йти одному в будинок маніяка. Але хіба можна спокійнісінько чекати під ворітьми, — адже це значить важити життям Терези.
Ну, і куди вона помчала?!
Цілісінький день просидів у неї на квартирі і, лише коли стемніло, нарешті зрозумів, що вона не прийде. Мабуть, у Сакрала. Вона кохає його. А коли кохаєш, так сліпо віриш людині!
Іноді довіра позбавляє життя…
Ризикувати так заради грошей старого Януша? А може, отой малесенький черв'ячок усередині — це все ж таки любов, а не сумління?
Ворота і височенький паркан, що оточував будинок Сакрала, здавалися аж занадто надійними. Пройти можна, але доведеться помордуватися. Жаль, слабкі місця диво-огорожі ховала ніч і тут вона зіграла проти Валентина. Обійшовши добру половину периметра, Валентин таки знайшов слабинку. Біля самого паркана стояв великий старий смітник без дна, давно порослий травою та лопухами, але, дякуючи Богу, міг правити за драбину, чи за трамплін, аби зміг подолати перешкоду.
Валентин, що не звик до таких подвигів, учепився в цемент паркана, спробував підтягнутися і врешті виліз на смітник, тоді видряпався на паркан і зістрибнув на подвір'я.
Відразу оцінив, що Сакрал володіє неабиякими коштами. Тереза не могла зазіхнути на менше. І звідки, не маючи бізнесу? Може, це кошти жертв? Якщо він вибирає багатеньких, то з Терезою не помилився. Саме тому і хотів одружитися. Отже, для Сакрала вбивство не лише насолода, а й непоганий заробіток.
Пройшовши в темряві між насаджень, Валентин вийшов на алейку. Господар був удома, але явно збирався в дорогу. І то далеко, бо пакував в «Ніссан» багато речей.
Поклавши в авто наступну сумку, Борис знову побіг до будинку, двері якого були відчинені навстіж. Валентин пішов слідом.
Сакрал його не помітив, але, мабуть, відчув погляд у спину. Стояв в
