Примхлива мрія - Agrafena
Павло страждально зітхнув і сказав:
– Весілля відсвяткуємо через місяць. А наступного дня, підпишемо угоду про злиття наших компаній.
– Це дуже скоро, – прошепотіла й мимоволі зробила два кроки назад.
– Заспокойся, чого ти сахаєшся? – сердито насупився блондин. – Я не кусатиму тебе, якщо ти сама не попросиш…
Я ще трохи відступила і притулилася спиною до дзеркала. Павло схилив голову набік і скептично спостерігав за моїм ганебним відступом.
Під цим пронизливим поглядом відчула, ніби враз вкрилася гусячою шкірою.
Незважаючи на моє негативне ставлення до Красіна й рішуче небажання вийти за нього заміж, я не можу ігнорувати його вплив на мене. Чи може бути, що він на всіх без винятку дівчат так впливає?
Уперше це зі мною сталося, коли я зустріла Павла на святкуванні свого вісімнадцятиліття. І тепер я відчуваю те саме. Його пронизливі блакитні очі, здається, обпалюють мене. Неважливо, усміхається він чи сердиться. У такі моменти, як зараз, я забуваю, що твердо вирішила його ненавидіти.
Очевидно, якась із емоцій відбилася на моєму обличчі.
– Вікторіє! – шипить блондин, не зводячи з мене очей. – Припини зараз же. У моєму домі ніхто не може заподіяти тобі шкоди.
Й ось нарешті, я знаходжу вагомий привід, щоб відстрочити несподіване весілля.
– Павле, у мене сесія. Може до канікул…
– Ти забула, що я теж вчуся? Не хвилюйся, я не заважатиму твоїм заняттям. І не будь такою офіційною. Треба, щоб оточення повірило, що ми ніжно кохаємо один одного.
– Я ж тепер не називаю тебе «Аполлінарій», — посміхнулась я.
Паша грізно звів брови:
– Ти зараз підсміюєшся наді мною?
– Ні. Звичайно, ні, – запевнила його.
Він на мить обпалив мене гнівним поглядом, потім знову простягнув руку:
– Тоді, я думаю, питання вирішено.
Я простягла долоню у відповідь, і між нашими руками знову полетіли іскри. Наразі, Красін підготувався до мого можливого відступу, і не дав мені змоги відійти. Він ніжно обхопив мої пальці своєю великою долонею і чомусь я відчула, що саме зараз переступила непомітну, але вкрай важливу, межу.
