Примхлива мрія - Agrafena

– Я хочу, щоб ти взяла її. 

Я відступила назад. Відступала, поки не впала на диван. Сиділа там, дивлячись на чоловіка, який стояв на одному коліні посеред кабінету, чекаючи відповіді й дивився на підлогу. Він навіть не глянув на мене.Просто тримав на витягнутій руці символ кохання та шлюбу, при цьому не бажаючи хоч на мить подивитися мені у вічі.

– Я... I... – моє горло перехопило, навіть слова не могла вимовити. Чи можу я ще поплакати? Проте, по невблаганному виразу обличчя мого батька було зрозуміло, що сльози не допоможуть, що він не змінить своєї думки за жодних обставин. 

І все одно я вперто відповіла: 

– Ні, я не згодна.

Тільки тепер Павло нарешті підняв голову і подивився на мене з похмурим виглядом.