Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

- Так, я пам'ятаю. От тільки за що ви билися до цих пір не знала. Олег сказав, що ти щось вкрав у нього.

- От, брехло!... Хоча, якоюсь мірою він був правий. Я хотів вкрасти тебе.

- Ти не жартуєш?

- Ні. Ти подобалась мені… дуже.

- Тоді ж чому ти не вкрав мене. Я так хотіла бути з тобою. Так хотіла, - в моїх очах почали проявлятися сльози. Я завжди як згадую про це, то плачу.

- Я не знав… Навіть не здогадувався… А потім, сталося дещо.

- Що саме? - я бачила, що він не хоче зізнаватися. Просто, не хоче. Що ж тоді сталося, коли Сабіт пішов і більше ніколи не повертався в той дім?

- Забудь, - Сабіт обійняв мене. Він притискав мене до себе так сильно ніби боявся втратити. Ніби відчував, що щось повинно трапитися. Щось страшне. Те, що нас розлучить.

Провів долонею по моїй шиї до грудей. Дістав кулон, що висів. Той кулон, що подарував мені і просив ніколи не знімати.

-Він на тобі, - прошепотів ледве посміхнувшись. 

- Так. Я не знімаю його навіть коли миюсь.

- Запам'ятай, - взяв моє обличчя в свої руки. Приблизився так близько, що я відчувала на своїх губах його подих. - Щоб не трапилось, знай… Я кохаю тебе. Ти найдорожча хто в мене є. Так вийшло, що родини я більше не маю. Ти… в мене є тільки ти.

- Сабіт, хороший мій, а що повинно трапитися? - голос мій тремтів від радості почутого, про те, що він кохає мене. І тремтів від того, що я відчувала, щось станеться жахливе. Я не переживу, якщо Сабіта вб'ють. Тільки не це.

- Щоб не сталося, щоб ти не побачила… не знімай кулон. Ніколи. Чуєш?

- Так. Я не зніму. Не зніму, - із очей потекли сльози ще більше. Сама незрозуміла чому плакала. Просто плакала. Здається моє серце зрозуміло, що ми з ним втратимо Шамана. Назавжди. 

- Ну, чого ти? Не плач. Я клянуся тобі, що сьогодні не їду до Ворона. Я їду в інших справах. Чуєш?

- Ага… От тільки я не хочу так довго бути в розлуці.

- Одна ніч.

- Це для мене як вічність.

- Знаєш, здається потрібно цю ніч перенести на зараз, - загадково посміхнувся, та відвівши мене в сторону, на декілька кроків, впер спиною в стіну однієї із кліток. Вона була порожньою.

- Що це ти задумав?

- Дещо погане, - відчула, як його теплі пальці торкнулися моєї задниці. Сабіт підняв мій сарафан, та почав знімати трусики.

- Перестань, ще хтось побачить, - оберталась навкруги.

- Тут нікого немає, а якщо хтось і побачить, то вдасть вигляд, що сліпий, - вже дістав свій член, та почав проникати в мене.

- Ти навіжений, - шепотіла тримаючись за шию Сабіта, бо він підняв мене, посадивши на себе. - Боже, який же ти навіжений. Його член пульсував у мені, зачіпав найчутливіші зони мого тіла. Мій коханий доводив мене до кондиції. Стиска руками мої сідниці і проштовхувався в мене, ще і ще. 

Сабіт був для мене наркотиком, від погляду якого я мліла, від голосу якого я задихалась, і від дотику якого я помирала… Але знову і знову воскресала. Він воскрешав мене. Я хотіла ще і ще. Від насолоди темніло в очах. Він був в мені скрізь… В кожній клітиночці мого тіла, в кожній частині душі, в мізках, в серці. Я хотіла з ним жити. А ще більше хотіла щоб жив він.