Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

- Що ти робиш?! Віддай! - я вцепилася в його кулак, в якому він затискав кулон. - Благаю, віддай.

- О, який для тебе він цінний. А коли я дарував тобі золотого браслета на вісімнадцять років, то ти не взяла!... А цю… херню. Воно ж даже не коштовне! - штовхнув мене і кинув кулон собі під ноги. Наступив. Тільки хруснуло.

- Ні! Боже, ні! - я почала плакати. Це все, що нагадувало мені про Сабіта. - Ненавиджу тебе! Будь ти проклятий!

- Ненавидиш?... Нічого, скоро будеш любити. Цілувати. Сосати… Я буду брати тебе кожну ніч. Ти забудеш про Шамана… хоча б тому, що він здохне! Я зараз збираюсь зі своїми людьми до нього.

- Що?! - протерла очі від сліз. - Як це до нього?!

- Поки сонце не зійшло. Вб'ю твого коханця.

- Ні! - кинулась до нього. Стала навколішки. - Ні. Не вбивай. Я прошу тебе. Я все зроблю. Я буду покірною. Буду цілувати, сосати… все що скажеш, тільки хай Сабіт живе! - тримала Ворона за ноги. - Хай живе.

- Щоб знову прибіг рятувати тебе?... Вибач. Але… Цієї ночі Шаман здохне… в своєму підвалі. Ще й маєток підпалимо, щоб остаточно. Такої помилки, як шість років тому, я більше не зроблю.

- Будь ти ще раз проклятий! - я втратила свідомість. Гепнулась на підлогу.