Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

- Іди за мною, мишеня, - вимовила Ділара. Вона розвернулась і попрямувала до брами палацу. На мене розгнівано подивилися її служниці та кинулися за своєю пані. Я забарилася, але один з охоронців невістки хана тупнув ногою поруч, ніби хотів зрушити мене з місця цим звуком. Мушу визнати, йому це вдалося. 

Я слухняно йшла за Діларою та її служницями. Дивилася у потилицю невістки хана, а всередині мене мучило питання: «чому вона сказала мені про помсту та що вона мала на увазі?».

Служниці по черзі повертали голови до мене, ніби сподівалися, що в якусь мить я провалюсь крізь землю. Але я кожен раз їх розчаровувала. 

Спочатку вони обмінювалися думками пошепки. Але варто було нам опинитися на території палацу, дівчата зрозуміли, що пані ніяк не реагує на їхні плітки, вони стали говорити голосніше. У якусь мить мені здалося, що вони роблять це навмисно, щоб я почула.

- Провидиця сказала, що вона принесе нам нещастя, - з відразою казала дівчина, яка минулого разу штовхнула мене.

- Та жінка несповна розуму, - відмахнулася інша служниця.

- Та все одно на провидицю. Ви її очі бачили? - третя служниця озирнулася і зустрілася зі мною поглядом. В ту ж мить вона здригнулася і відвернулась. - Як люстерка! Наче дивиться у душу. Будуть через неї у нас проблеми!

- Вона брудна мілаїрка, треба було її стратити, - кривилася перша служниця. Четверта дівчина з двома чорними косами у розмову не вступала. Вона соромʼязливо йшла поруч з іншими та дивилася собі під ноги.

Охоронці Ділари залишилися на чоловічій половині палацу, а ми вже майже підійшли до будинку, виділеного невістці хана. А перша служниця все ще не могла заспокоїтися:

- Я б таку пустила тільки стайні чистити. Вона не гідна бути біля пані.

Мене не зачіпали слова служниці. За час, який провела у гаремі, я встигла наслухатися багато чого. І мені стало все одно, що про мене кажуть.

Але Ділара стрімко обернулася на порозі свого будинку. Її розлючений погляд змусив служниць застигнути на місцях та схилити голови.

- То ти, Есма, вирішила, що розумніша за мене? - у голосі Ділари ковзнуло щось таке від чого спиною пройшов холод. Вона повільно зняла тканину, яка прикривала її обличчя. - Чи хтось з вас хоче оскаржити моє рішення взяти собі нову іграшку?

Жінка обвела поглядом служниць. Вони ще нижче опустили голови та майже не дихали.

- Відповідайте! - наказ прозвучав, як удар батогом. Навіть я здригнулася. А дівчата почали тремтіти та заїкатися:

- Ні-ні, вибачте, пані, - бурмотіли вони.

Ділара витримала паузу. На мене вона не дивилася. Вирішивши, що служниці повністю усвідомили свою провину, вона розпорядилася:

- Підготуйте для мене ванну. Я втомилася. А ти, Есма, - Ділара прискіпливо глянула на бліду служницю. - Підеш до кухаря і скажеш приготувати для мене перепела у ягідному соусі, і простежиш за тим, щоб він нічого не переплутав. Зрозуміла?

- Так, пані, - тихо обізвалася служниця та позадкувала.

Ділара ж пішла у середину будинку. Служниці побігли за нею. Я розгублено зупинилися за кілька кроків від порогу.

Есма, проходячи повз мене, навмисно зачепила мене плечем. Вона ображено підтиснула вуста, глянула на мене зі злістю, яку не могла направити на пані, та пішла геть.

Я простежила за нею поглядом, а потім повернулася до дверей, не знаючи заходити мені чи ні. Тоді до мене вийшла соромʼязлива служниця і тихо покликала, ховаючи очі:

- Пані чекає. Заходь, не гніви її.

Я кивнула і рушила слідом за служницею. Вона провела мене до кімнати Ділари. Я чула, як дві інші служниці бігають, готуючи ванну для пані. А четверта, найсумирніша служниця, притулилася в кутку та опустила голову.

Ділара стояла посеред кімнати та дивилася порожнім поглядом на розкішне ліжко. Вона не починала розмову, а я не знала, що говорити. Мені навіть здалося, що ті слова примарилися мені, як раніше Асгейр.

Але чого ж від мене зараз хотіла Ділара?

Жінка раптом повернула до мене голову та вдивилася у очі. Вона зробила два кроки до мене, опинившись на відстані витягнутої руки. Заговорила тихо, наче боялася, що нас можуть підслухати. Наскільки я встигла зрозуміти життя гарему, її страх не був безпідставним.

А от те, що сказала Ділара, мені зовсім не сподобалося.

- Якщо ти спробуєш хоч комусь розповісти, що я тобі сказала, твоя смерть буде набагато жахливіша, ніж могла бути сьогодні.

Темні очі Ділари дивилися на мене безжалісно та хижо. Я чітко відчула, що ця жінка не буде брехати. Вона стояла переді мною рівна та сильна, як гострий оголений клинок чи голодна вовчиця. Мені здавалося, що будь-який мій неправильний рух може спровокувати її на напад. Та поки що я вирішила не робити різких рухів.

- Я розумію, - промовила ледь чутно. На обличчі Ділари не зʼявилося жодної емоції, а очі все ще були наповнені недовірою та ворожістю. Вона ніби взагалі мене не почула.

- А якщо ти все ж спробуєш комусь щось розказати, тобі не повірять, - додала жінка холоднокровно. - На території ханства ти маленька паскудна миша. Твоє слово - має меншу вагу за пил під моїми ногами.

- Я розумію, - спокійно повторила я, дивлячись в очі Ділари.

Лиш в цю мить я помітила краплину сумніву у її очах. Здається, невістка хана хоче впевнитися, що я допоможу їй і не видам її секрет. Вона почала з обіцянки допомогти мені, а для закріплення результату вирішила налякати, відрізаючи мені шляхи відступу. Добре, я пограю у її гру.

Ділара скосила очі на двері, за якими чулися віддалені голоси служниць, а потім знову подивилася мені в очі:

- Ти розпізнала отруту в нашій олії, - повільно вимовила вона.

- Та ніхто тут не знає, що це була я? - схиливши голову набік, я не відвела погляд. Новина про Вомон-ле-Тіссен і Асгейра знищила у мені все, і тепер мене ніщо не могло налякати.

- Не знає, - кивнула Ділара, не відчуваючи провини чи докорів сумління. - Але це знаю я, - у її очах я побачила жорстокий блиск. Жінка схилилася ближче до мене та запитала: - Ти зможеш виготовити для мене ту отруту без запаху та смаку?