Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

Дана

Здається я все ж таки заблукала в цьому бісовому лісі. Опинилася аж біля якогось озера. В яку сторону йти дальше, не знала. Лише оберталася по сторонах від дивного шороху в кущах. Аж холод по шкірі пробіг. Жах!

Ледь не померла від страху, коли побачила вдалині, того здоровенного звіра. Він вийшов із кущів і підходив, підходив. Я забула, як дихати. Згадала розповідь Марини про перевертня і хтось неначе крикнув в моїй голові, що це він, той самий перевертень.

Боже! Навіщо я тільки поперлася сама додому, пішки! Краще б Зеник мене відвіз.

Я не збиралася чекати поки той монстр нападе на мене. Почала тікати. Я спиною відчувала, що те страховисько біжить за мною. І все, що мені залишалося робити це кричати. Просто верещати: 

- Клятий чорт! Чого тобі від мене потрібно! - заверещала я, коли цей блохастий кинувся до мене. Застрибнув в озеро. - Рятуйте!!! - повернулась до нього спиною, і теж… по вуха забігла у воду тікаючи від нього. Потім випливала на берег.

"А що далі?! Він же ж зараз накинеться тільки но я з води вилізу." 

- Рятуйте!!! Перевертень! - знову кричала. Кликала на допомогу. - Люди! Хто-небудь! - вся мокра. З волосся текло водоспадом, сукня взагалі до тіла прилипла, а босоніжки залишилися на тому березі. Хотіла бігти, але заплуталась ногами в сукні, і впала, лицем в пісок.

"Ну, все… Помру такою молодою."

Зненацька, той вовкулака вискочив із озера, та став переді мною. 

-Рятуйте! Перевертень! - крикнула в останнє. І, що ви думаєте! Цей так званий вовк… почав гавкати. Я прикрила голову руками, щоб не покусав. Але він мене не чіпав. Просто гавкав.

- Не кричи, дурепо, це не перевертень! - почувся десь недалеко знайомий голос. - Це пес - Сайго… Фу! Не чіпай її!... Хороший пес. Відійди від неї! - наказав йому Зеник.

Я обернулась. Думала, що Зеник не сам, а з Сабітом, але ні, Шамана і близько не було.

-Пес?!... Облом, - присіла на тому "пляжі" піднявши голову. Дивилася на Зеника, що стояв та нагло посміхався.

- Добре, що господар цей цирк не бачив.

- Ваш Сайго, схожий здалеку на перевертня, - витерла брудне, мокре, лице, долонею.

- Ти так говориш ніби бачила тих перевертнів. Ти хоч знаєш, як вони виглядають?

- Марина розповідала, що схожі на пса, тільки більші.

- Більші - це означає ЗДОРОВЕННИЙ, а не з розміром пса.

- А це, що не здоровенний? - ткнула пальцем в цього блозастого вовкодава.

- Повір, перевертень більший. Це просто пес, породи Тибетський мастиф і він вже на пенсії. Охороняє звіринець Сабіта. - Зеник кивнув на псину, що покірно сиділа біля його лівої ноги. - Правда пес сліпий на одне око але… Господарю, що тільки не приносять в його звірятник… Все ж краще ніж усипляти чи викидати на смітник.

- Доречі про вашого господаря… Де він? - замовкла. Було соромно розпитувати про Сабіта, але я ж надіялася на те, що він прийде мене шукати, а не Зеник. План провалився!

- У нього День народження. Тож, кралечко… ти сьогодні Сабіта не побачиш. Буде, як завжди святкувати дні три.

- А що ви тут, доречі робите?! - я піднялась на ноги. - Звідки дізналися, що я тут?!

- Марина телефонувала господарю, а той вже і мені. Сказав відшукати тебе та привести назад. Був злий, як демон… Тож, досить тут тирчати, йдемо до автомобіля. 

- Не поїду я назад! Додому мене відвезіть, - шла за Зеником, нагнувши голову, як неслухняне дитя.

- Такого доручення мені не було. Сказано - назад, значить - назад! Сабіт явиться через пару днів, тоді сам з тобою розбереться… Давай, не гальмуй! Я не збираюся тут ночувати! - злився Зеник, весь час озираючись на мене. А його пес біг попереду нас.

- А він дуже злився?! Надіюсь бити не буде?!

- Він жінок не б'є.

- І не рятує… в лісі, - прошепотіла я. 

Так на серці було важко. Хотілося плакати. Сабіт не приїхав. Ну, да, в нього свято. А хто я йому така, щоб залишати гостей та бігти на допомогу? Він бачити мене не хоче. 

- Не рятує?!... Господарю зараз не до тебе. Йому мабуть там вже Вікторія стриптиз танцює.

- Стриптиз?! - я аж спідкнулася об гілку, що валялася на землі, і ледь не впала. - Стриптиз?!

- Тебе, що заклинило?! - Зеник зупинився, та обернувся. - Ти звісно ж красива дівчина, але… мій господар не із тих чоловіків, що зупиняються на одній жінці. Сьогодні ти, завтра інша. Тож не потрібно так боляче реагувати на це.

Зеник мабуть побачив моє здивоване обличчя, и очі… які мало не наповнювались слізьми.

"Той проклятий стриптиз, повинна була йому танцювати я!!!"

-Тітко Марино, - радісно кинулась я, в її обійми. Така була рада бачити, неначе то рідна матір. Тільки я трохи мокрюща була, тож сильно до неї не притулялась.

- Доню, Господи, жива! Я так хвилювалась. Думала, що більше не побачимось, - ця повариха зраділа моїй появі не меньше. Вона стояла на порозі маєтку, мабуть чекала на мене. Це звісно ж приємно. Хоч комусь я тут потрібна.

- Божечки, що трапилось?! Де ти дощ знайшла?

- То вона від Сайго тікала, в озеро, - насміхався Зеник. - Верещала: "Перевертень!"

- Дуже дотепно, - скривилась я, озираючись на цього старого дурня. Зізнаюсь, спочатку він мені подобався, але після сьогоднішньої прогулянки… Скажу відверто - здається, що неприємний тип. Так і шукає причину посміятися з мене. Я що клоун?... Хоча, тут в цьому лісі їм усім не весело живеться. Особливо коли їх господар сам Шаман.

- Ходімо дитино в дім, - Марина взяла мене за руку, як дитину малу. - Переодягнешся. Зігрієшся. Я тебе нагодую. Я сьогодні стільки приготувала… ще й торт спекла. Свято все-таки… От тільки господаря не має, він в своєму ресторані з поважними гостями святкує.

- Ну от і добре, що його нема, - відповіла я. - Хоч ніхто настрій не зіпсує.