Сабіт. Її перевертень - Влада Калина
Сабіт
Мій ресторан сьогодні для відвідувачів закритий. Там йде підготовка до свята. Ввечері буде повнісінько гостей, половину з яких я і не знаю.
Як завжди - наркодиллери, бандюки, власники готелів, ресторанів, клубів. Вони нібито мої друзі… Хоча, вірніше буде сказати - просто знайомі люди, з якими я пересікаюсь в бандитському світі.
-То, що там із твоїм стриптиз клубом? - Макаренко Олександр сидів навпроти мене, та розпитував, розпитував. - Не дай Боже пережити таке жахіття. От, приміром, якщо б горів мій ресторан, то я мабуть теж, так само, як і ти, кинувся в вогонь.
- Та кому потрібен той твій ресторан, - я взяв зі столу пляшку з коньяком, та долив ще, собі в склянку… потім, долив і йому. Хай п'є та пьяніє швидше, може тоді не буде теревеніти. Спати ляже. Голова від нього болить.
- Так, в мене немає ворогів, але… мій ресторан приносить мені не малі прибутки. Звісно ж, порівнювати зі стриптиз клубом не буду, - махнув рукою.
- Може досить вже про справи?... Допивай та йди… он на тебе яка кралечка дивиться, - я кивнув в сторону рудоволосої красуні, що стояла біля барної стійки. Вона весь час дивилась на нас. Макаренко не одружений, тож хай розважається. Бо я… Я теж неодружений, але в голову весь час лізла тільки Амані. Яка повинна була ще вчора поїхати до себе додому.
Ми з Макаренком сиділи у його ж ресторані. В мене День народження, і я ховався тут від усіх.
Вікторія обіцяла влаштувати сюрприз ввечері. Аж страшно подумати, що вона там вигадала.
- Ця дівка здається тобі моргає, - відповів Шурик. - А не мені.
- Ти помиляєшся, я тут ні до чого. Навіщо вона мені. В мене таких дівок повен стриптиз клуб… В якому ремонт йде повним ходом. - Перехилив склянку та допив свій коньяк. Потрібно напитися, щоб всілякі дівки на ім'я Дана, з голови повтікали. - Офіціант! - крикнув я. - Неси ще!
- Шаман, досить!... Тобі ще потрібно до вечора дожити. В тебе сьогодні День народження. Збереться весь "бомонд" бандюків, як минулого року.
- Минулого року… я ні хрена не пам'ятаю, що було минулого року. Пьяний був. Пам'ятаю тільки, що прокинувся в ліжку з якоюсь дівкою, від якої потім відкараскатися не міг.
- Доречі, я чув, що в Спартака в клубі дівки наркотою приторговують, - прошепотів, щоб ніхто не почув.
- Я вже це давно знав. Він до мене сьогодні обіцяв заскочити, в ресторан на свято.
- Ваш коньяк, - підійшов офіціант.
- Вікторе, неси його назад, - Шурик кивнув офіціанту. - Принеси краще он тій дівчині, що біля барної стійки, коктейль від мене.
Офіціант мовчки розвернувся та пішов геть.
-Макаренко, ти такий нудний. З тобою геть не весело… Добре, я напьюсь в іншому місці. Наприклад в своєму ресторані.
- Одружуватися тобі потрібно, щоб дружина пити не дозволяла.
- Ти гірший баби!... Ви з моєю кухаркою, що зговорилися? - я підвівся на ноги. Поправив краватку, яку змусила мене надіти сьогодні Марина. Ще й цей бісів діловий костюм. Таке відчуття, що я з гробу встав. Весь нарядний. А в мене сьогодні взагалі-то День народження, а не похорони!
Хто сказав, що я повинен виглядати, як маникен з вітрини?
-Ти вже йдеш? - Макаренко теж встав із-за столу.
- Піду від тебе. Ти більше мені не друг.
- Тільки за кермо сам не сідай.
- Мене водій на вулиці чекає. А ти… Не вмієш ти розважатися Шурик. - Я направився до дверей. От зараз поїду до свого ресторану, і буду пити скільки схочу.
- Зате вмію зупинитися вчасно. А ти, міри не знаєш, - йшов за мною.
- Ще одне криве слово, і до мене на День народження не приходь! - злився я.
- Ой-йой-йой! Ти спочатку сам туди прийди. Здається мені, що до вечора ти будеш в комотозному стані.
- Макаренко, не дратуй мене, - ми вийшли на вулицю. Під порогом стояв мій автомобіль, а в ньому водій. - Все, вертайся. Там дівка біля барної стійки чекає, - штовхнув його в плече. - А я… Мені вже хтось телефонує. Мабуть знову з Днем народження вітати будуть.
Я дістав з кишені мобільний. Гадав, що то хтось із бандюків, але ні, на екрані було написано "Кухарка".
-Так, Марино, що трапилося?
- Сабіт, здається в нас проблема виникла, - чувся схвильований голос тітки.
- Яка ще проблема?! Кажіть швидше, бо в мене часу немає.
- Дана… - замовкла.
- Не згадуйте цього імені. Я чути не хо…
- Вона зникла.
- Вона повинна була зникнути ще вчора. Я знаю, що ви залишили її, і ця дівка не поїхала, ночувала.
- Сабіте, ти не зрозумів, вона не захотіла, щоб Зеник її додому відвозив. Сказала, що пішки прийшла, пішки і піде… В мене душа не на місці.
- То вона, що пішки пішла?! - от дурепа.
- Так. Бідолашна.
- То хай йде. Можливо добереться до дороги та піймає автомобіль. В чому проблема? Ви тітко дбаєте про це дівчисько більше ніж про мене.
- Не злись синку. Я і так вся на нервах. А що, якщо Дана заблукала в лісі?
- Що?! У вас хвора уява. Ви Марино себе накручуїте і іншим спокою не даєте.
- Навіщо я її тільки відпускала!
- Тітко не ревіть! Чуєте?! Господи!!!
- Її вовки з'їдять! - плакала Марина.
- Можливо вона вже вдома.
- А якщо ні?... Сабіт, а якщо вона ще в лісі? Я навіть думати не хочу, про те, що вона там буде робити, в ночі, сама… Бідолашна.
- В лісі кажете… От, дідько!
Одні проблеми з цими жінками.
Мене ще тільки сьогодні в лісі не було!!!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
