Світляки на полі бою - В В Срібна

Дорослий Ян не пішов за ним, холод пробігав по його тіло. Він гарно пам’ятав, що трапилось далі.

Здавалося, що в кімнаті з вікнами, в які потрапляло світло, було ще темніше. Темрява ніби намагалася затягнути його до себе, але хлопець не здвинувся. Простоявши декілька секунд не рухаючись і майже не дихаючи. Зібравшись з силами, він зробив ще декілька кроків в середину. Шум роздався у кімнаті. Глечик впав в кроці від нього. Його серце ледве не перестало битися від страху.  Тут його увагу привернуло вікно, яке було з права від нього. Здавалося, що з нього в середину потрапляло більше світла. Глечик знову покотився. Ян повернувся і побачив в кімнаті силует його омивало світло з вікна. Він повільно почав відступати, затим швидко побіг назад, до дверей. Вони закрилися прямо перед ним. Ян смикав двері, але нічого не допомагало, вони були намертво зачинені. Повернувшись, він зрозумів, що силует так і не здвинувся з місця. Ян сповз до низу у дверей. Перед ним стояв жіночий силует в білій сукні, її волосся було довге і розпущене.

« Невже, це нечисть. Після того, як ми переїхали, тут нікого не було. Так звідки ж... Невже...»- хлопець знову перевів погляд на силует.  Силует повернувся, він побачив лице матері. Холод пробіг по його тілу, він ще сильніше втисся у двері. Вже дорослий Ян подивився на погляд самого себе. Було зрозуміло, що хлопчина дуже наляканий, але готовий захищатися. Вона почала наближатися все ближче і ближче до хлопця. Стала над ним не даючи відійти від дверей.

« Дивно... Я думав, що саме ця нечисть приходила до мене не так давно, але її енергія дуже відрізняється. Не розумію...»- подумав доросли Ян, який все ще спостерігав за ситуацією.

Тут двері відкрилися й хлопчина шубовснувся на підлогу. Силует миттю з'явився поряд з ним.

Мотря з друзями сиділи й сміялися на дорозі поряд з будинком. Тут почувся окрик.

― Мотря! Де Ян, ти знову над ним знущалася!

― Діду, ну що ви, як я могла? Він же ж мій дорогоцінний братик.

― Я спитав, що ти зробила?

― Невже ви мені не вірите?

― А тобі можна вірити?

― Звісно ж.

― Що ж. Що ви тут робите?

― Нічого, просто гуляємо.

― О боже... Невже ти відвела його до старої хати? Ти з розуму зійшла!

― Ой, він просто посидить там, нічого страшного ж не сталося.

Тут вітер різко посильнішав. Він ніби окутав стару хату. Не підпускаючи нікого в середину. Крутився навколо неї з величезною швидкістю. Здавалося, ніби сили природи намагалися закрити цю хату від всього світу, але щось темне ніби намагалося вирватися звідти.

― Що ... Що це таке!

Туди підбігли батько з Марією.

― Чорт!- дід кинув палицю і побіг туди.

Ледве відкривши двері, він побачив Яна, який без свідомості лежав на підлозі. По всій хаті була темна енергія. Він відразу все зрозумів.

― Дореус. - сили закляття не вистачило, але від хлопця нечисть відступила і дід зміг підбігти до нього.

Ян дихав, але у нього був сильний жар. Дід промовив закляття ще декілька разів, але нечисть не відступала. Він розумів, що поки не зникне нечисть вибратися вони не зможуть.

Тут очі Яна трохи розплющилися. Він приходив до тями.

― Яне! Яне! Ти як?

Хлопець не відповідав. Його погляд був причеплений до кімнати. Дід зрозумів, що він не в змозі бачити ту нечисть, але хлопець знає де вона.

― Не хвилюйся, я витягнув тебе звідси.- подивившись в очі хлопця мовив він.

Дід розумів, що втратив занадто багато сили, але своя безпека хвилювала його в останню чергу. Найголовнішим для нього було витягнути онука. В один момент він помітив, що очі хлопця почали ніби світитися.

― Д...Дореус.- хриплим голосом мовив Ян. Миттю все розвіялося і вітер, що зачинив їх зник. Після слів хлопець знову втратив свідомість.

До хати забіг батько. Побачивши Яна, він підбіг до нього і почав приводити його до тями.

― Зачекай, він втратив багато енергії та в нього жар. Віднесемо його додому. Через якийсь час йому стане краще.

Батько взяв хлопця на руки й вони вийшли, як тільки вони перетнули ворота, до них підбігла Марія.

― Боже мій! У нього такий сильний жар! Несіть його додому, а я за холодною водою збігаю. - йдучи вона лиш кинула злий погляд на Мотрю і мовила: - Негайно додому, щоб на порозі чекала і не заходила!

Ян прокинувся. Вставши, він почав обдумувати те, що побачив. «За декілька днів після цього дідусь з бабусею і померли… Та нечисть. Я думав, що це вона на мене тоді напала, але судячи з енергії це не так... Тоді, що ж то було?»- за декілька секунд ці думки швидко покинули його. Спогади зв’язані з батьком болісно вкололи душу. Вже світло, а значить пора збиратися у дорогу.

Стук роздався у двері. Відкривши він побачив Максима.

― Готовий? Я вже підготував все для від'їзду.