Світляки на полі бою - В В Срібна

― Не жалієш ти себе, зараз, зачекай хвилинку.

Вони прийшли на край села, за нею простягнувся ліс, з іншого боку було поле. Дід вів хлопця все глибше і глибше. Коли вони вийшли на велику галявину,  він сів на пень і запитав:

― А тепер розповідай, чому так рано вирішив прийти?

― Ян проснеться ще не так скоро. Якщо я закінчу швидше, він не відчує, що я якось став по іншому до нього статися. А заради цього я і здоров'ям згоден пожертвувати.

― Ти занадто за нього переживаєш.

― Мама поводила себе ніби нічого не повинно було статися. Весь час вона цілувала нас у лоба перед тим, як відправляти до лісу, але того разу вона просто помахала нам рукою. Я подумав, що вона просто заклопотана, а як тільки ми відійшли від хатини, Ян запитав: «Чому мама так і не поцілувала нас?» Я сказав, що вона дуже зайнята і що впевнений, коли прийдемо, вона буде дуже задоволена нашими стараннями. Він повірив мені, так старався. Вибирав найкращі ягоди, але коли ми прийшли... Я боюсь, що він подумає, що я хочу вчинити так, як і вона.

― Ніхто не винний. Ян не подумає так, адже ти просто будеш займатися ще якимись справами, а не перестанеш на нього реагувати.

― Але краще не дати йому про це думати. Він тільки відійшов від її смерті.

― Це твій вибір. Почнемо з відчуття сили. Ти повинен уявити, як вона виділяється з твого тіла. Сядь на землю і заплющ очі. Зосередься на тому, що подаровано тобі з дитинства.

Сила окутала його тіло, вона відігравала різними кольорами.

― Ой леле.- з чола діда почав стікати піт.- Як таке може бути. Відразу всі!

― Діду, ну як у мене вийшло? Ти чого так на мене дивишся.

― Ти дуже особливий. Я ніколи такого не бачив!

Ян, який прокинувся від шуму дверей. Сховався і спостерігав за тим, що відбувалося.« Якщо я зможу стати таким як братик, чи зможу я поїхати за ним? Я повинен не відставати від нього! »- подумав малий.

На той момент вже почало світати. Хлопчина тихенько вийшов із лісу і побіг додому. Коли він зайшов, всі ще спали. Він підійшов до батька і ставши на носочки штовхнув його у плече.

― Тату, татку.- говорив він це майже пошепки. Його дитячий голос було майже не чутно, а те, що він намагався нікого не розбудити, тільки ускладнювало задачу.

― Ммм... Яне? Що сталося?

― Вже сонечко встало, можна я піду погуляю?

Батько подивився на піч.

― А де Дем'ян?

― Він до діда пішов.

― Ну добре йди, тільки далеко не ходи та не запізнюйся на сніданок.

― Добре.

Ян вибіг з дому. Батько сів і глянув у вікно. Сонця ще майже не було видно, але темряви не було.

― Зараз десь чотири, п'ять ранку. Чому він так рано встав?

― Милий, щось сталося?- Марія теж сіла поруч і обійняла чоловіка.- Де хлопці?

― Поставали зрання і пішли гуляти.

― Ще ж так рано. Може щось сталося?

― Не знаю. Дем'ян пішов до діда. Схожу туди пізніше, може він щось знає. Дем’ян завжди брав Яна з собою, а зараз малий прибіг один. Може і справді щось не так.

― Не хвилюйся, думаю там нічого страшного. Подрімай ще трішки, а я піду на вулицю. Нарву нових квітів.

― Вже виспалася?

― А що ж спати як сонце встало?

― Піду но я з тобою. Все одно не засну.

― Батьку, я вдома.

― Сніданок вже майже готовий. Ти Яна не бачив?

― А він не вдома?

― Гуляти пішов. Він скоріш за все десь недалеко. Знайди його і йдіть їсти.

― Добре.

Дем'ян вийшов на дорогу і попрямував по ній у сторону лісу. « Чому він так рано встав? Може він за щось переживає. Сподіваюся, що з ним все добре.» - подумав він.  Дійшовши до місця де дорога стикувалася з лісом, він побачив малого. На руках у нього був заєць. Він носився з ним і рвучи травичку його годував.

― Яне, що ти там робиш?

 Побачивши брата він радісно до нього підбіг і показав зайця.

― Його звати сніжок. Тому що він такий біленький.- хлопець обійняв зайця, а потім простягнув брату.- Ну, візьми.

Дем'ян взяв його в руку, а іншу простягнув малому.

― І що нам з ним робити?

Ян взяв брата за руку і відповів:

― Віднесемо додому, може дозволять залишити.

― Як скажеш, ти ж розумієш, що повинен будеш за ним слідкувати?

― Звісно!

― Добре, тоді пішли. Мабуть, вдома вже на стіл накривають.

Після сніданку діти знову побігли гуляти, а батько пішов до діда, щоб дізнатися, що саме відбуватися. Далеко йти не довелося, бо дід саме навідався до сина.