Буря Мечів - Джордж Мартін

Мабуть, Джон кочував з вільним народом занадто довго: він не зміг стримати сміху.

— Ваша світлосте,— сказав він,— полонянка вона чи ні, та якщо ви гадаєте, що просто можете віддати Вал за мене, боюся, ви замало знаєте про дикунок. Як хто воліє з нею одружитися, має бути готовий залізти до неї у вікно на вежі й винести її звідти на вістрі меча...

— «Хто»? — Станіс зміряв його поглядом.— Тобто ти з дівчиною одружуватися не збираєшся? Попереджаю: вона входить у ціну, яку ти маєш заплатити, якщо хочеш отримати батькове ім’я і батьків замок. Цей шлюб необхідний, щоб заручитися вірністю наших нових підданих. Ти відмовляєш мені, Джоне Сноу?

— Ні,— поспішно мовив Джон. Король-бо говорив про Вічнозим, а од Вічнозиму відмовитися не так легко.— Просто... все сталося так несподівано, ваша світлосте. Можна мені трохи часу на роздуми?

— Як скажеш. Але думай швидше. Я не з терплячих, як дуже скоро пересвідчаться твої брати,— Станіс поклав Джонові на плече тонку кістляву руку.— Нікому нічого не розповідай про сьогоднішню розмову. Нікому. А коли повернешся, тобі досить буде прихилити коліно, покласти свого меча мені під ноги й віддатися мені на службу, і підведешся ти Джоном Старком, лордом Вічнозиму.

Тиріон

Почувши крізь товсті дерев’яні двері камери галас, Тиріон Ланістер приготувався до смерті.

«Давно пора,— подумав він.— Ну ж бо, ну ж бо, покладіть уже цьому край». Він підвівся. Ноги заклякли від довгого перебування в зігнутому стані. Нахилившись, Тиріон потер їх, розганяючи колючки. «Не йти ж на плаху спотикаючись!»

Цікаво, думав він, його уб’ють просто тут, у темряві, чи все-таки потягнуть у місто, щоб сер Ілін Пейн одрубав йому голову там? Після цього балагану, який звався судом, люба сестричка й ласкавий батько, може, вирішать позбутися Тиріона тихо, не ризикувати публічною стратою. «Я ж бо, якщо мені дозволять сказати останнє слово, можу таки розповісти декілька цікавих речей». Та чи підуть вони на таку дурість?

Задеренчали ключі, двері з рипінням відчинилися всередину, й Тиріон притиснувся спиною до вогкої стіни, шкодуючи, що не має зброї. «Але я можу кусатися й ногами хвицати. Помру зі смаком крові в роті, а це вже щось». Шкода, що не спадали на думку які-небудь палкі останні слова. «В дупу вас усіх!» навряд чи забезпечить йому місце в історії.

На обличчя йому впало світло смолоскипа. Він затулив очі рукою.

— Заходь, чи боїшся карлика? Ну ж бо, сину ти пранцюватої хвойди! — після тривалого мовчання голос його звучав хрипко.

— Це так ти нашу леді-матір обзиваєш? — ступив уперед чоловік зі смолоскипом у лівій руці.— Тут навіть страшніше, ніж у моїй камері в Річкорині, зате не так вогко.

На мить у Тиріона перехопило подих.

— Ти?!

— Ну, майже,— озвався Джеймі; був він худий, з коротко обтятою чуприною.— Долоню лишив у Гаренхолі. Привезти з-за вузького моря бравих компанійців — не найкраща батькова ідея,— він підніс руку, й Тиріон побачив обрубок.

З вуст його зірвався істеричний регіт.

— О боги,— вичавив він.— Джеймі, вибач, але... боги праведні, ви тільки погляньте на нас двох. Хлопці Ланістери — Безрукий і Безносий.

— Було рука моя смерділа так, що я волів би бути безносим,— Джеймі опустив смолоскип, і світло залило братове обличчя.— Шрам разючий!

Тиріон відвернувся од яскравого світла.

— Мене примусили піти в бій без мого старшого братика, який захистив би мене.

— Я тут чув, ти мало місто не спалив.

— Брудна брехня! Я спалив тільки річку,— кинув Тиріон — і знагла пригадав, де він і чому.— Ти прийшов мене стратити?

— Яка невдячність! Якщо ти такий неввічливий, мабуть, мені слід тебе тут і залишити гнити.

— Гнити — явно не та доля, яку мені приготувала Серсі.

— Ні, якщо по правді. Завтра на старому турнірному полі тобі відрубають голову.

Тиріон знову засміявся.

— А хоч погодують? Тобі слід допомогти мені приготувати останнє слово, бо мої думки в цьому погребі порозбігалися, як щури.

— Останнє слово тобі не знадобиться. Я прийшов тебе врятувати,— якось на диво урочисто сказав Джеймі.

— А хто сказав, що мене потрібно рятувати?

— Слухай, я уже й забув, який ти прикрий малий. А ти мені про це одразу ж нагадав, і тепер я подумую: може, дозволити Серсі таки відрубати тобі голову?

— Е ні! — Тиріон видибав з камери.— Нагорі день чи ніч? Я вже геть утратив лік часу.

— Третя ночі. Місто спить,— Джеймі вклав смолоскип назад у держак на стіні між камерами.

Коридор був освітлений так слабко, що Тиріон мало не спіткнувся об тюремника, який розтягнувся на холодній кам’яній долівці. Він поштурхав чоловіка носаком.

— Мертвий?

— Спить. І решта троє також. Євнух їм у вино солод-сон підсипав, але небагато, не помруть. Принаймні він так божиться. Він чекає на сходах, перевдягнений у септонську рясу. Ти спустишся в колектор, а звідти вийдеш до ріки. На затоці чекає галера. У Вейриса є у вільних містах довірені люди, які потурбуються, щоб тобі не бракувало коштів... але постарайся не вистромлюватися. Серсі, без сумніву, пошле людей на твої пошуки. Буде краще, як ти візьмеш інше ім’я.

— Інше ім’я? О, певна річ. А коли безликі прийдуть мене вбивати, я їм скажу: «Стривайте, ви помилилися, я зовсім інший карлик зі страшним шрамом на пиці».

Обоє Ланістерів розсміялися — такою абсурдною була ситуація. Тоді Джеймі, опустившись на одне коліно, швидко розцілував Тиріона в обидві щоки, ледь торкнувшись губами зморшкуватої смужки зарослого шраму.

— Дякую, брате,— сказав Тиріон.— За моє життя.

— Я... сплатив тобі борг,— дивним голосом мовив Джеймі.

— Борг? — схилив Тиріон голову набік.— Не розумію.

— От і добре. Є двері, яких ліпше не відчиняти.

— Ой леле,— мовив Тиріон,— невже за ними ховається щось лихе й гидке? Невже хтось колись сказав про мене щось погане? Я постараюся не плакати. Розповідай.

— Тиріоне...

«Джеймі боїться!»

— Розповідай,— повторив Тиріон.

Брат відвів погляд.

— Тиша...— почав він неголосно.

— Тиша? — у Тиріона підвело шлунок.— І що вона?

— Не була вона повією. І я її для тебе не купував. Збрехати так звелів мені батько. Тиша була... власне, ким і здавалася. Дочкою заможного селянина, яку ми випадково зустріли на