Буря Мечів - Джордж Мартін
Під мейстровими дверима Станіс теж поставив чатових. У кімнатах було гаряче, тут лежало чимало поранених у битві вояків — і чорних братів, і людей короля, і людей королеви — всіх трьох. Поміж них шаркав ногами Клайдас із двома карафами — козиного молока і сновійного вина, але мейстер Еймон, який зранку пішов до Манса Рейдера, ще не повернувся. Сем повісив плаща на гачок і пішов помагати. Та поки він носив, розливав, міняв пов’язки, його гризли Джонові слова. «Семе, наївний ти дурню, роззуй очі. Це вже кілька днів триває».
Минула добра година, поки він трохи звільнився, вибачився й пішов годувати круків. Дорогою нагору в гайворонник він зупинився поглянути на цифри вчорашнього голосування. На початку виборів запропоновано було понад тридцять імен, та більшість уже познімали свої кандидатури, коли стало ясно, що їх точно не оберуть. На вчорашній вечір лишалося семеро. Сер Деніс Малістер набрав двісті тринадцять голосів, Котер Пайк — сто вісімдесят сім, лорд Слінт — сімдесят чотири, Отел Ярвик — шістдесят, Бовен Марш — сорок дев’ять, Трипалий Гоб — п’ять, а Стражденний Ед Толет — один. «От уже Пип зі своїми дурнуватими жартиками!» Сем переглянув попередні підрахунки. Сер Деніс, і Котер Пайк, і Бовен Марш почали втрачати голоси з третього дня, Отел Ярвик — із шостого. І тільки лорд Джанос Слінт день у день піднімався вище.
У гайвороннику крукали птахи, отож Сем відклав папери й рушив нагору їх годувати. З утіхою він побачив, що повернулося ще троє круків. «Сноу,— кричали вони до нього.— Сноу, Сноу, Сноу». Це він їх навчив. Та навіть з трьома новенькими гайворонник видавався гнітюче порожнім. З тих птахів, яких відіслав Еймон, повернулося тільки декілька. Але один таки дістався Станіса. Один таки долетів до Драконстону і до небайдужого короля. За тисячу льє на південь, знав Сем, батько вже залучив дім Тарлі до лав хлопчака на Залізному троні, але ні король Джофрі, ні маленький король Томен навіть пальцем не поворухнули, коли Варта молила про допомогу. «Яка користь із короля, який не захищає своє королівство?» — подумав Сем, пригадавши ту ніч на Кулаці Перших Людей і жахливий перехід до Крастерової фортеці крізь темряву, страх і сніг. Люди королеви йому не дуже подобалися, це правда, але ж вони прийшли!
За вечерею Сем шукав Джона Сноу, але не побачив його у схожому на печеру підвалі, де тепер їли брати. Нарешті він усівся на лавку поряд з друзями. Пип розповідав Стражденному Еду про змагання — який з солом’яних солдатів набере більше дикунських стріл.
— Ви майже весь час вели перед, але в останній день Ватт з Довгого озера отримав зразу три стріли й обійшов вас.
— Ніколи я не виграю,— поскаржився Стражденний Ед.— А от Ватту боги завжди всміхаються. Коли дикуни скинули його з Мосту Черепів, він примудрився впасти у гарний глибокий ставочок. Уявляєш, яке це везіння — уникнути всіх тих скель?
— А далеко там падати? — хотів знати Грен.— Ставочок урятував йому життя?
— Та ні,— відповів Стражденний Ед.— Він і так уже був мертвий — отримав сокирою по голові. Та все одно це везіння — не впасти на скелі.
Трипалий Гоб пообіцяв братам на вечір засмажити мамонтову ногу — можливо, сподіваючись отримати ще трохи голосів. «Якщо ідея була в цьому, слід йому було пошукати молоденького мамонта»,— подумав Сем, витягаючи з-поміж зубів волокна. Зітхнувши, він відсунув тарілку.
Скоро буде нове голосування, і напруга в повітрі висіла густіша за дим. Біля вогню сидів Котер Пайк в оточенні розвідників зі Східної варти. Сер Деніс Малістер сів біля дверей у меншому гурті вояків з Тінявої вежі. Найкраще місце було у Джаноса Слінта, збагнув Сем: не надто близько до вогню й подалі від протягів. З тривогою Сем помітив поряд зі Слінтом Бовена Марша, блідого й виснаженого, досі з забинтованою головою,— він пильно слухав лорда Джаноса. Коли Сем сказав про це друзям, Пип мовив:
— А ти он туди поглянь: сер Алісер перешіптується з Отелом Ярвиком.
По вечері мейстер Еймон підвівся й запитав, чи ніхто з братів не хоче нічого сказати, перш ніж знову проведуть голосування. На ноги зіп’явся Стражденний Ед, з кам’яним обличчям, похмурий як завше.
— Я просто хочу сказати усім, хто хоче за мене голосувати, що з мене буде жахливий лорд-командувач. Але так само і з решти.
За ним підвівся Бовен Марш, одну руку поклавши лорду Слінту на плече.
— Браття і друзі, я прошу викреслити моє ім’я з цього голосування. Рана в мене досі не загоїлася, та й завдання це для мене завелике, боюся... на відміну від лорда Джаноса, який багато років командував золотими плащами на Королівському Причалі. Нумо всі підтримаймо його.
З того кінця приміщення, де сидів Котер Пайк, почулося сердите буркотіння, а сер Деніс, поглянувши на одного зі своїх товаришів, похитав головою. «Запізно, шкоди вже завдано». А де ж це Джон, думав Сем, чому його немає?
Більшість братів грамоти не знали, тож за традицією голосування проводилося вкиданням жетонів у великий череватий казан, якого приволочили з кухні Трипалий Гоб з Оуеном Одоробалом. Барила з жетонами стояли в куті за завіскою, щоб робити вибір можна було так, що ніхто не бачить. Якщо хтось був у цей час на роботі, дозволялося попросити друга зробити вибір за тебе, тож дехто брав собі два, три, навіть чотири жетони, а сер Деніс і Котер Пайк голосували за свої гарнізони, які лишили на місцях.
Коли нарешті в залі нікого не зосталося, Сем і Клайдас перекинули казан перед мейстром Еймоном. На стіл посипалися мушлі, камінчики й мідні пенні. Еймонові зморшкуваті руки сортували їх з неочікуваною спритністю, відсуваючи мушлі сюди, камінчики туди, пенні в один бік, а поодинокий наконечник стріли, гвіздок чи жолудь — у другий. Сем з Клайдасом перераховували купки, кожен записуючи свій результат.
Сьогодні була Семова черга першим називати свої підсумки.
— Двісті
