ЖАРТ. Із життя психів - Тетяна Винокурова-Садіченко

Для першого разу доволі непогано, кицю. Ти просто погано уявила сфінкса. Не досить детально. Що уявила - те й маєш.

А воно розмовляє, Богдане?

У нього спитай, Інко.

- Сфінксе…

- Що? - він плигнув на стіл. Голос у нього був м’який, приємний. Бодай щось вийшло. Інка посміхнулася, обережно почухала його за вухом.

- Як справи, малий?

- Що таке «справи»? - спитало воно.

- Це те, що ти робиш, - пояснила Інка.

- Як те, що я роблю, може бути «як»? - спитав він.

- Іноді «як справи» питають, щоб дізнатися, як у тебе життя, - пояснила вона.

- Що таке «дізнатися»?

Не дивно, що Борис Едуардович завжди такий знервований, подумала Інка. Вчителем, виявляється, бути важко і трохи нуднувато. Проте вона взялася за кошеня…е-е… за те, що було кошеням, взялася з усією відповідальністю і терплячістю, на яку тільки була здатна. Сфінксова проблема полягала в тім, що йому було дуже важко сприймати абстрактні поняття. Інка вибилась із сил уже на другій годині Сфінксового навчання.

Я більше не можу, Богдане, поскаржилася вона. Здається, це марно.

Може, й марно, погодився Богдан, тварини тим і відрізняються від людей, що не можуть мислити абстрактно.

Він же не тварина, Богдане, він - сфінкс.

Значить, ти уявляла сфінкса як таку собі тварину, що розмовляє… і т. д.

- Сфінксе, - вона втомлено подивилася на створіння, - іди десь трішки погуляй.

- Що таке «трішки»? - спитав він.

- Просто йди, - Інка махнула рукою на двері, він уважно подивився на неї, подумав, зрозумів. Стрибнув до дверей і зник у коридорі.

Богдане, раптом злякалася Інка, а якщо його хтось побачить?

Він сфінкс лише для тебе, заспокоїв Богдан, для інших - звичайне руде кошеня.

Інка подумала, погодилася. Ковтнула ще вина. Зі Сфінксом не вийшло - їдемо далі.

Богдане, я створю собі мудрого китайця.

Вона замружилася, виставила вперед на витягнутій руці дзеркало. Китайця уявляла детальніше, ніж Сфінкса, вимальовувала кожну рисочку… Все! Перед нею стояв китаєць. Він склав долоні, легенько нахилив голову, вітаючись. Десь далеко дзенькнув гонг.

- Привіт, Чонгу! - зраділа Інка. Китаєць вийшов гарний, дуже справжній. Чомусь Інка вирішила, що його звуть Чонгом.

- Ну давай, - вона аж подалася вперед, - скажи щось розумне.

- Що далі в ліс, то тлустіші партизани, - щирою українською заявив китаєць.

- Це жарт? - підозріло насупилася Інка. Вона вже зрозуміла, що щось не так.

- У кожному жарті є частка жарту, - сказав він.

Богдане, подумки застогнала Інка, він що, тепер так і буде приказками та примовками розмовляти?

Ти хотіла створити його розумнішим за себе, засміявся Богдан, а так робити не можна. Просто не вийде. Ось і маєш китайця-дебіла.

Ні, тільки не це. Вона вирішила поборотися. Проте Чонг зі своїми примовками виявився дужчий. Після п’ятнадцятихвилинної філософської супереки китаєць цитував не лише народні мудрощі, а й пісні, фільми, казки. Вражало те, наскільки його цитати постійно були не в тему. Коли він дійшов до «в полі берізка стояла», Інка не витримала.

- Просто зникни, - втомлено сказала вона.

Він не може зникнути, кицю, сказав Богдан, ти створила його, він уже існує.

То що, тепер мені все життя вислуховувати від нього народну мудрість?

Ага, розвеселився Богдан, тепер у тебе аж два нічні жахи: Сфінкс і китаєць.

І не можна його ніяк позбутися?

Можна, кицю, але тоді він причепиться до когось іншого.

Нехай, Богдане, з полегшенням зраділа Інка, інший з ним розбереться.

До кого його відправити?

До Ерастовича, мало не відповіла Інка, та вчасно подумала про те, яка морока буде мамі з Ерастовичем, який з’їхав з глузду, і махнула рукою, - до якоїсь психлікарні, Богдане, мені все одно.

Добре, Інко.

Далекий дзвін ґонґа - китаєць уклонився і розчинився в повітрі. Інка з полегшенням посміхнулася, ковтнула ще вина. Потроху пливло перед очима, паморочилася голова.

Може, продовжити завтра, Богдане?

Не знаю, кицю, я б іще щось поробив сьогодні.

Ага, Богдане, не тобі ж потім від них відбиватися.

Інка взяла пляшку, збиралася ще ковтнути, та пляшка раптом вислизнула з рук і розбилася об підлогу.

- Чорт! - вигукнула Інка, підхопилася й одразу ж взялася рукою за краєчок столу, щоб не впасти. До кімнати влетіла мама, розгублено зупинилася на порозі, в неї врізався Ерастович.

- Інночко, - мама була якась перелякана, - що це, доню?

Перелякана мама подобалася Інці набагато більше, ніж мама, що гримає.

- П-росто захотілося вина, - повільно і обережно, щоб не заплітався язик, вимовила Інка.

Мама перевела погляд на Ерастовича. Інка спробувала теж подивитися на нього, погрозливо, шантажуючи, проте Ерастович ніяк не фокусувався перед очима, розпливався на два, а то й на три екземпляри. І тут сталося щось геть неочікуване.

- Це все ти зі своєю клятою колекцією! - пішла в наступ на Ерастовича мама. - Який приклад показуєш ти дитині?! - (Часом дуже гарно бути просто дитиною, подумала Інка). - Падлюко! Щоб завтра нічого спиртного у хаті не було! А тепер - бігом прибирати!

Інці такий поворот справ дуже сподобався. Вона обережно дійшла до ліжка і вклалася спати.

Інко, чому навколо тебе все ламається, спитав Богдан.

А це не я винна, подумала Інка.

А хто ж, Інко?

А… е… Гремлін. У мене в шафі, Богдане,… ой, як голова крутиться… так от, у мене в шафі живе Гремлін,… просто… його