Буря Мечів - Джордж Мартін

Уночі Санса майже не спала — крутилася й вертілася, як на облавку «Царя моряників». Їй снилося, як Джофрі помирає, та коли він схопився за горло й по пальцях побігла кров, вона з жахом побачила, що це її брат Роб. Її снилося власне весілля, снилося, як Тиріон пожирає її очима, поки вона роздягається. От тільки він був рослявий, яким просто не міг бути Тиріон, і коли він заліз до неї в ліжко, його обличчя виявилося попеченим з одного боку. «А пісню я отримаю»,— прорипів він, і Санса, прокинувшись, виявила знов біля себе старого сліпого собаку.

— Шкода, що ти не Леді,— мовила вона.

На ранок Грізель понесла в спальню для лорда й леді тацю з ранковим хлібом, маслом, медом, фруктами й вершками. Повернувшись, вона сказала, що кличуть Алейн. Санса й досі толком не прокинулася. Тільки за мить вона збагнула, що це вона і є — Алейн.

Леді Лайса ще лежала в ліжку, а от лорд Пітир встав і вдягнувся.

— Тітка хоче переговорити з тобою,— мовив він до Санси, натягаючи чобіт.— Я розповів їй, хто ти насправді.

«Боги праведні!»

— Я... дякую вам, мілорде.

Пітир смикнув на себе другий чобіт.

— Так, домівки з мене вже досить, більше не витримаю. Виїжджаємо в Гніздо по обіді.

Поцілувавши леді-дружину та злизнувши в неї з вуст плямку меду, він рушив сходами вниз.

Санса стояла в ногах ліжка, а тітка, кусаючи від персика, роздивлялася її.

— Тепер я бачу,— нарешті мовила леді Лайса, відкладаючи недогризок.— Ти страшенно схожа на Кетлін.

— Дякую.

— Це не комплімент. Якщо по правді, ти занадто схожа на Кетлін. Щось із цим треба робити. Думаю, перш ніж повеземо тебе в Гніздо, пофарбуємо тобі коси в темний колір.

«Пофарбуємо коси?»

— Як зволите, тітонько Лайсо.

— І не називай мене так. Звістка про твоє тут перебування не повинна долетіти на Королівський Причал. Не хочу піддавати сина небезпеці,— вона посмоктала кутик медового стільника.— Я постаралася, щоб Видол у цю війну не втручався. Врожай цьогоріч був добрий, ми захищені горами, Гніздо взяти неможливо. Та все одно не хотілося б накликати на себе гнів лорда Тайвіна,— Лайса, поклавши стільник, облизала пальці від меду.— Ти одружилася з Тиріоном Ланістером, казав Пітир. З мерзенним карликом.

— Мене примусили. Я не хотіла.

— Як і я,— сказала тітка.— Джон Арин не був карликом, зате він був старий. Зараз, дивлячись на мене, ти, може, й не повіриш, але на весіллі я була така гарна, що навіть затьмарила твою матір. Та Джон жадав тільки батькових мечів, щоб захистити своїх любих хлопчиків. Слід було мені йому відмовити, але ж він був такий старий, скільки б він протягнув? Половина зубів повипадала, а з рота тхнуло цвілим сиром. Терпіти не можу чоловіків, у яких з рота смердить. От у Пітира завжди свіжий подих... він перший, з ким я цілувалася, розумієш. Батько казав, що він занадто низького роду, але я знала, що він високо піднесеться. Джон віддав йому митницю в Мартингороді, щоб потішити мене, та коли Пітир збільшив прибутки вдесятеро, мій лорд-чоловік, побачивши, який він розумний і як виконує інші доручення, забрав його на Королівський Причал і зробив скарбничим. Важко було бачити його щодня, коли ти заміжня за тим холодним стариганем. У спальні Джон виконував свої обов’язки, але не міг подарувати мені ані задоволення, ані дітей. Сім’я в нього було старе і слабке. Всі мої немовлятка помирали, а цей старий зі своїм смердючим віддихом усе жив і жив. Тож бачиш, я теж настраждалася,— шморгнула носом леді Лайса.— Ти знаєш, що твоя бідолашна матінка загинула?

— Тиріон мені сказав,— мовила Санса.— Сказав, що це Фреї замордували в Близнючках і її, і Роба.

Зненацька очі леді Лайси наповнилися сльозами.

— Лишилися тільки ми з тобою — ти і я. Тобі страшно, дитинко? Не бійся. Я ніколи не відвернуся від донечки Кет. Ми зв’язані по крові,— вона підкликала Сансу ближче.— Ходи поцілуєш мене в щоку, Алейн.

Санса слухняно підійшла й опустилася біля ліжка навколішки. Тітка вся просякла солодким ароматом, та під ним угадувався кислуватий молочний запах. Від її щоки на губах лишилася фарба й пудра.

Коли Санса зробила крок назад, леді Лайса схопила її за зап’ясток.

— Скажи-но мені,— різко мовила вона.— Ти вагітна? Кажи правду, я все одно дізнаюся, якщо збрешеш.

— Ні,— відповіла Санса, здивована запитанням.

— Твоя жіночність уже розквітла, так?

— Так,— мовила Санса, розуміючи, що цього в Гнізді довго приховувати не вдасться.— Тиріон не... так і не...— вона відчула, як червоніють щоки.— Я ще цнотлива.

— Карлик неспроможний?

— Та ні, просто... він...— («Добрий?» Такого Санса сказати не могла, не тітці, яка, видно, так його ненавидить).— Він... ходив до повій, міледі. Так він мені сказав.

— До повій! — Лайса відпустила її зап’ясток.— Ну певна річ. Яка жінка ляже з таким у ліжко, хіба як за гроші? Треба мені було вбити Куця, поки він був у мене в руках, але він мене перехитрив. Він викрутень, цей карлик. Його перекупний меч зарубав мого доброго сера Вардиса Ігена. Кетлін не слід було його сюди везти, я їй казала. А потім вона поїхала собі з дядьком. Зле вона вчинила! Чорнопструг був моїм лицарем Кривавої брами, й відтоді як він поїхав, гірські клани дедалі більше нахабніють. Та скоро Пітир усе направить. Я зроблю його лордом-оборонцем Видолу,— тітка вперше всміхнулася — майже тепло.— Може, він і не такий високий і дужий, як деякі, але він вартий більше, ніж вони всі разом узяті. Вір йому і роби все, як він скаже.

— Так, тітонько... міледі.

Лайсі це, здається, сподобалося.

— Знала я того хлопця — Джофрі. Він повсякчас обзивав мого Роберта, а одного разу ляснув дерев’яним мечем. Кажуть, що для чоловіка скористатися отрутою — безчестя, але в жінки інші уявлення про честь. Матір створила нас, щоб ми захищали своїх дітей, і безчестя для нас — не виконати свого призначення. Сама зрозумієш, коли в тебе народиться дитина.

— Дитина? — перепитала Санса невпевнено.

Лайса тільки відмахнулася від неї.

— Це буде ще нескоро. Ти ще занадто молода, щоб стати матір’ю. Але одного дня ти захочеш дітей. І захочеш