Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

Від його голосу в мене коліна тремтіли, добре, що лежала, а то б звалилася на підлогу. Відразу десь взялись метелики в животі, які почали там літати, чи вириватися на волю, чи ще щось… Господи, я так заплуталась! 

 - Мене цікавить тільки одне, це те, де поділися твої рани?

Сабіт глянув на своє плече, потім на мене, потім посміхнувся. Цей чоловік вміє зваблювати жінок, і при цьому нічого не робити, просто шепотіти, просто посміхатися, просто торкатися, а от мене це збуджує. Ох, ще й як збуджує!

 - Мазь хороша, лікар приніс, - спокійно так відповідав, а от я тремтіла в його руках. Надіюсь цей гад не помітив цього.

- Може мені даси цієї мазі, щоб моє плече так само…

- Тобі вона не допоможе! - прогарчав у відповідь і скинув мене з себе. Я ледь з ліжка не впала. Підвелась швидко на ноги, і гайда звідти, доки цей приморочений не почав доганяти. 

- Краще б ти собі мізки тію маззю намастив! - крикнула ховаючись за дверима. - Сволота невихована!

- А ну стій! - почула у відповідь.

"Хоч би не догнав. Бо вб'є!... Ми ж самі в будинку. Марина не врятує."