Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

Дана

-Як спалося? - привів мене до тями голос Марини, яка наливала мені каву, та ставила чашку перед носом на стіл.

- О, кава мені не завадить, - зробила ковтки два. Гаряча, хай трішки прохолоне. - Бо я чомусь ходжу, як сонна муха. Вже три ночі підряд сплю як вбита… Дивно.

- А, що тут дивного?! Я і сама іноді так втомлююсь, що ледве встигаю до ліжка до плентатись, - Марина посміхнулася, поправила свою хустину на голові і сіла за стіл, напроти мене. Але пила чай.

- То ви хоч тітко щось робите, тому і втомлюєтеся, а я… весь час мені щось спати заважало, то комарі, то хтось вив за вікном, а цих три дні мене неначе підмінили.

- То просто ти почала звикати до цих дивних звуків. Зі мною таке тоже було, а зараз, мені інколи здається, що взагалі не чую ні співу птахів, ні гарчання, ні виття.

- Може ви і праві, - взяла з тарілки одного із бутербродів з ковбасою і відкусила. Глянула на годинник, що висів на стінці… майже одинадцята. Оце я спала! Всі вже давно прокинулись, навіть цей невихований гад. Я чула крізь сон, як він щось говорив в коридорі, мабуть виходив зі своєї кімнати.

- А хто це там виє по ночах, вовки? 

- Може і не вовки, - загадково посміхнулась. - Ходить легенда, що колись тут мешкав перевертень.

- Жартуєте?

- Ні.

- Їх не існує, хіба що в фільмах.

- Хто зна, може і є десь один.

- Ви вірите в це? Цікаво, а як перевертень виглядає?

- Схожий на пса чи вовка, тільки набагато більший.

- Не лякайте мене так. Жах. Надіюсь, що такого монстра не існує… Доречі, а де Сабіт? - запитала я. Чому? Тому що дурепа! Навіщо мені взагалі знати де цей Демон вештається!

- Спить, у своїй кімнаті, - Марина підсунула собі ближче цукор і досипала ще ложечку.

- Спить?! Дивно, - я вже майже допила каву, а бутерброд так надкушаний і лежав на столі. Апетиту чомусь не було.

- Чому дивно? - з якоюсь такою насторогою запитала тітка, що мені здалося ніби вона обманює. Можливо і немає Шамана там.

- Мені здалося, що я чула, як він говорив. Гадала вже прокинувся давно.

- Коли ти чула що він говорив?

- Сьогодні… крізь сон, - замріяно посміхнулась. Згадала свій сон. Мені чомусь снився Сабіт, але… але він був таким хорошим, таким ніжним, таким… ех, був би він в житті таким.

-Крізь сон кажеш? То тобі наснилося доню… Ой! - зненацька крикнула Марина.

- Що таке?!- якщо чесно, я перелякалася.

- Я ж забула, мене Зеник просив теж кави йому винести на вулицю. От голова дурна! - підхопилася до чайника, почала шукати чашку 

- Тітко Марино, от ви тут давно живете і добре знаєте свого господаря, так?

- Може я і не знаю, що твориться в його голові, і не можу читати його думок, але… все те, що я знаю, дає мені право сказати, що так, знаю я його добре. Може ще краще ніж він сам… А чому ти запитуєш, дитино? - розгублено дивилась на мене тримаючи електричний чайник.

- Може підкажете мені, як знайти підхід до Сабіта? - я закашляла. Ох, і нелегко ж мені говорити про це. - Ну, наприклад, що я повинна зробити, щоб цей га…- хотіла сказати "гад",- … щоб Сабіт відпустив мене додому?

За весь час, що я тут, я багато думала, як мені вибратися звідси. Так, я розуміла, що мене тут Олег не знайде, я надіялась на це. І розуміла, що тут я в безпеці, але, в мене хвора тітка у лікарні, тож залишатися в цьому домі, який мене лякав не меньше свого господаря, мені не можна. Потрібно вирішувати свої проблеми з Олегом самій, і не вплутувати в це невинних людей… А значить - потрібно забиратися.  

- Я розумію Дано, що тобі вкрай потрібно додому, але навряд-чи якщо ти попросиш Сабіта про це, то він відпустить.

- Що ж мені робити? Мені дуже, дуже потрібно, - намагалася давити на жалість. В мене виник план, як потрапити додому, а саме, я вирішила, що мені в цьому допоможе Марина. От, тільки якось потрібно їй інтелігентно про це натякнути.

- Дитино, - вона поставила чайник і взяла мене за руку, присівши знову поряд. - Я, як ти бачиш прожила більше на цій землі, і відповідно досвіду в мене більше, тож я хочу тобі дещо сказати… Знаєш як можна змусити чоловіка робити все, що ти хочеш? - загадково посміхнулась.

- Гадки не маю.

Я сиділа з розкритим ротом і слухала все, що вона мені збиралася розповідати. Надіюсь катувати Шамана не доведеться, щоб він робив все що я хочу. Цікаво, а що я ще хочу, окрім того, щоб потрапити додому?

Господи! Відразу в голову почали лізти збочинські думки про те, чого я хочу, вірніше кого. 

- Слухай уважно, щоб змусити чоловіка виконувати твої забаганки, потрібно всього-навсього закохати його в себе.

- Що?! Закохати?! - я аж з місця підвелася.- А у вас інших порад не знайдеться окрім цієї?

"О, ні! Як я зможу це зробити, якщо цей бісів син ненавидить мене? Проституткою обзиває!" 

- Ти молода, вродлива. В тебе все вийде! Зваб його!

- Звабити?! О, ні! Нізащо я не буду цим займатися! Як ви можете мені таке говорити?!... Та й… ненавидить мене ваш господар, я не зможу. Не зможу! Він виставить мене за двері, як тільки я зайду до його кімнати. - Я розмахувала руками і злилася, злилася, зли… чи ні?

А можливо Марина і права? Адже мої почуття до нього повертаються з кожним днем, і чого гріха таїти, я зізнаюсь, що хочу його. Хочу щоб Сабіт торкався мене так само, як робив це сьогодні у вісні. Щоб був таким же ніжним. Щоб теж кохав мене… але з цими рубцями на грудях, я точно зганьблюся. 

- Вашого господаря вже Вікторія намагається звабити. 

- І здається у неї нічого не виходить, - підморгнула мені тітка. Ми почали голосно сміятися на всю кухню. - Тож тобі і карти в руки!

- Які ще карти? - почули ми чоловічий голос. - От, чому ти кави мені до ціх пір не принесла. В карти граєте? - на кухню зайшов Зеник.

- Ні, тільки думаємо! - ми з Мариною переглянулись і знову почали сміятися.

- Ох, баби! Щось ви не договорюєте!... Налий краще кави.