Протистояння. Том 2 - Стівен Кінг

парубком, – вела далі Люсі. – Він був помічником фізрука в школі Бьорлінгтона. Никалися, раз по раз озираючись. Не знаю, чи її чоловік приставив за ними якогось шпигуна, та за деякий час це вже не мало значення. За деякий час Джолін почала сипатися. Могла подумати, що якийсь чолов’яга на автобусній зупинці – друг її чоловіка. Шарахалася від комівояжерів у дешевеньких готелях. Боялася, навіть якщо цей готель у штаті Нью-Йорк. Трусилася й тоді, коли вони з Гербом питали якогось копа, як проїхати до зони відпочинку, – раптом це той самий шпигун? Грюкали двері – вона зойкала. Чулися кроки на сходах – підскакувала. Аж до такого дійшло. Гербові стало страшно, і він її кинув. Та боявся він не її чоловіка, а саму Джолін! І коли її чоловік уже мав повернутися додому, у неї стався нервовий зрив. А все через її надмірну любов до забавок у ліжку… і через його страшні ревнощі. Надін нагадує мені Джолін. І мені її шкода. Не скажу, що вона мені дуже подобається, та мені справді її шкода. Вигляд вона має геть кепський.

– Хочеш сказати, що Надін боїться мене так само, як Джолін боялася свого чоловіка?

– Можливо, – сказала Люсі. – Та от що тобі скажу: де б не був чоловік Надін, він точно не з нами.

Ларрі нервово засміявся.

– Нам слід повертатися. Треба поспати. Завтра буде важкий день.

– Так, – кивнула Люсі.

Їй подумалося, що він не зрозумів ані слова, і зненацька вона вмилася слізьми.

– Гей, – прошепотів Ларрі. – Гей…

Він спробував її пригорнути, та Люсі відмахнулася від його руки.

– Можеш не перейматися! Ти й так отримуєш від мене, що хочеш!

У ньому лишилося вдосталь від старого Ларрі, щоб він замислився, чи долине її голос аж до табору.

– Люсі, до цього тебе ніхто не силував, – похмуро промовив він.

– Ох, який же ти тупий! – крикнула вона та вдарила його кулаком по стегну. – От скажи, Ларрі, чого мужики такі тупі? На пальцях усе пояснювати. Ні, руки ти мені не викручував. Я ж не Надін. Та й навіть якби ти викручував їй руки, вона б однаково плюнула тобі в око та ноги стулила. У чоловіків є багато прізвиськ для таких, як я, – чула, що ними розписують громадські вбиральні. А справа лиш у тому, що хочеться когось теплого, щоб і самій зігрітися. Хочеться любові. Невже це так кепсько?

– Ні. Зовсім ні. Однак, Люсі…

– Однак ти в це не віриш, – пхекнула вона. – Тому ганяєшся за міс Нечіпахою, а коли кортить позайматися горизонтальним джазом, Люсі завжди під рукою.

Він сидів і мовчки кивав. Вона говорила щиру правду. Та він був надто стомлений і замучений, щоб спробувати переконати її в протилежному. Люсі це помітила – вираз її обличчя пом’якшав, і вона обійняла його.

– Ларрі, якщо ти її впіймаєш, я першою кину тобі букет. Я не з тих, хто любить на когось зуби точити. Просто… спробуй не надто розчарувати.

– Люсі…

Раптом вона заговорила таким несподівано міцним, звучним голосом, що на мить у нього сироти повиступали.

– Просто я вірю в те, що любов дуже важлива, що вижити нам поможуть лише любов і гарні стосунки. Проти нас ненависть, ба навіть гірше – порожнеча й байдужість.

Пауза.

– Ти правий, – мовила вона вже тихіше. – Година пізня. Я повернуся до спальника. Ідеш?

– Так, – кивнув Ларрі.

Вони підвелись, і, зовсім не задумуючись, Ларрі пригорнув її та міцно поцілував.

– Люсі, я люблю тебе так, як тільки можу.

– Я знаю, – сказала вона та стомлено всміхнулася. – Знаю, Ларрі.

Він обійняв її, і цього разу вона не скинула його руку. Вони повернулися до табору разом, сором’язливо покохалися та заснули.

* * *

Наче кішка вночі, Надін прокинулася двадцять хвилин по тому, як Ларрі з Люсі повернулися до табору, і за десять хвилин по тому, як вони полюбилися та поснули.

У її венах шумів переляк.

«Хтось хоче мене», – подумала вона, дослухаючись до того, як стишується колотнеча в грудях. Широко розплющеними, сповненими темряви очима вона дивилася вгору, на небо, покреслене чорним гіллям в’яза. «Так. Хтось хоче мене. Це правда».

«Але ж він такий… такий холодний».

Батьки та брат Надін загинули в автомобільній катастрофі, коли їй було шість років, – того дня вона не поїхала з ними провідати дядька з тіткою, а натомість лишилася погратися з другом, що жив на їхній вулиці. Все одно брата вони любили більше, це вона пам’ятала. Бо брат був не малим безбатченком, якого вкрали з колиски сиротинцю у чотири з половиною місяці – не таким, як вона. Його походження було зрозуміле. Адже він був – фанфари, будь ласка, – Їхнім Власним Дитям. А Надін завжди й навіки належала тільки Надін. Вона була дитям землі.

Після нещасного випадку вона перебралася до дядька з тіткою, бо вони були єдиними родичами. Жили вони в Білих горах східного Нью-Гемпширу. Їй пригадалося, як на восьмий день народження вони возили її покататися на фунікулері до гори Вашингтон – від височини в неї пішла кров носом, і вони розізлилися. Тітка з дядьком були застарими – коли їй виповнилося шістнадцять, вони вже підбиралися до шостого десятка. Того ж року, у ніч вина, коли мрії конденсувалися з чистого повітря, наче молоко сутінкових фантазій, вона прудко мчала блискучою від роси травою. То була ніч кохання. І якби хлопець упіймав її, вона віддала б йому всі нагороди, які тільки мала… та чи не байдуже, піймав він її чи ні? Вони бігли, і хіба ж це не найголовніше?

Та він її не піймав. На місяць наповзла хмара. Роса зробилася липкою, неприємною, лячною. Смак вина в роті зробився гіркуватим, наелектризованим. Сталася якась метаморфоза, і в неї з’явилося відчуття, що варто, необхідно зачекати.

І де ж він, її суджений, її загадковий наречений? Якими вулицями, якими дорогами, якими вулицями стукають його чоботи, єднаючись тим стуком із ламким, коктейльним дзенькотом, що розбиває світ на акуратні й раціональні скалки? Які холодні вітри належать йому? Скільки динамітних шашок у його затертому рюкзаку? Хто скаже, як звали його в шістнадцять років? Скільки років йому, скільки віків? Де його дім? Що за мати притискала його до грудей? Надін була певна лише того, що й він сирота і що його час наближався. Він гуляв дорогами, які ще не проторували, й однією ногою вона була вже там. Перехрестя, на якому вони зустрінуться, лежало попереду. Він був американцем, це вона знала, – чоловіком, який