Протистояння. Том 2 - Стівен Кінг

Він повільно потягся за амулетом. Його рука завмерла, коли пальці вже от-от мали торкнутися золотого ланцюжка.

«Це мій останній шанс. Останній шанс знову стати Дональдом Мервіном Елбертом».

Та інший голос, у якому чулася велика могутність і водночас делікатність (Сміттєбакові уявилася холодна рука на гарячому лобі), сказав йому, що час вагатися давно минув. Вирішить обрати Дональда Мервіна Елберта – помре. Він шукав темного чоловіка з власної волі (якщо вона взагалі є в чуваків-сміттєбаків цього світу), приймав його допомогу. Якби не темний чоловік, він би загинув од рук Пацана (йому навіть на думку не спадало, що темний чоловік міг послати Пацана саме з цією метою), а це означало, що своїм життям він завдячував саме йому, темному чоловікові… чоловікові, якого іноді звали Ходаком. Його життя! Чи ж не хотів Сміттєбак віддати життя за темного чоловіка? Чи не наполягав на цьому? Не повторював, наче мантру?

Але ж твоя душа… невже ти й душу пропонував?

«Стявши голову, за волоссям не плачуть», – подумав Чувак-Сміттєбак і обережно взяв однією рукою ланцюжок, а другою – чорний камінь. Гагат був холодним і гладеньким. Сміттєбак трохи потримав його в руці, просто щоб з’ясувати, чи він нагріється. Він гадав, що нічого не вийде, і не помилився. Він повісив камінь на шию, і той притулився до його шкіри, наче крижана кулька.

Та Сміттєбак був не проти того холодку – він урівноважував вогонь, який завжди палав у його голові.

– Просто скажи собі, що це якийсь незнайомець, – мовив Ллойд. – Я про Гека. Завжди так роблю. Так легше. Так…

Двоє готельних дверей із гуркотом розчахнулися. До них полинули відчайдушні, перелякані крики. Натовп охнув.

Сходинками спускалася група з дев’яти осіб. По центру – Гектор Дроґен. Він борсався, наче тигр у тенетах. Обличчя в Гека було смертельно блідим, за винятком двох гарячково-червоних плям на вилицях. Усеньким його тілом стікали ріки поту. Він був голісіньким, мов щойно на світ народився. Його тримало п’ятеро чоловіків. Серед них був і Козирний Туз. А Гек іще кпив з його прізвиська…

– Тузе! – тараторив Гектор. – Гей, Тузе, що скажеш? Не поможеш друзяці? Мужик, скажи їм, хай перестануть! Я злізу з того лайна, Богом клянуся, – жодних понюшок! Що скажеш? Ну, поможи трошки! Тузе, будь ласочка!

Козирний Туз не озвався, а лише сильніше вхопився за хвицьливу руку їхнього бранця. Цього було достатньо. Гектор Дроґен знову заверещав. Його безжально протягли до фонтана.

Позаду них ішли троє: Білюк Горґан із великим саквояжем, чоловік на ім’я Рой Гупс із драбиною, і лисий Моргун Морґан (у нього постійно сіпались очі) з планшеткою – у затискачі був листок із друкованим текстом. Вони ступали врочисто, як плакальники на похоронах.

Гека підволокли до хреста. Нещасний випромінював жаский жовтий сморід страху. Він закотив очі, і показалися брудно-білі білки – наче в коня, якого кинули надворі під час бурі.

– Гей, Сміттєбачку, – прохрипів Гек, коли Рой Гупс заходився прилаштовувати позаду нього драбину. – Чуваче-Сміттєбаче. Друзяко, скажи їм, хай облишать ці забавки. Скажи їм, що я зіскочу. Скажи їм, що такий переляк ліпший од усіх їбучих лікарень. Скажи їм, мужик.

Сміттєбак утупив погляд у землю. Коли він нагнув шию, чорний камінь вивалився з сорочки й повиснув перед його носом. Червоне око наче дивилося на нього, зазирало в саму душу.

– Я тебе не знаю, – промимрив Сміттєбак.

Краєм ока він побачив Білюка – той стояв на коліні, затиснувши в куті рота цигарку й замруживши ліве око проти диму. Він відкрив саквояж. Дістав гострі дерев’яні цвяхи. Переляканому Чуваку-Сміттєбаку вони здалися завбільшки з кілки, якими припинають намети. Білюк розклав цвяхи на траві, а тоді дістав із саквояжа велику дерев’яну киянку.

Попри жебоніння натовпу, слова Чувака-Сміттєбака пробилися крізь панічний дурман, що вкутав розум Гектора Дроґена.

– Як це – не знаєш?! – дико загорлав він. – Ми ж снідали разом тільки два дні тому! Ти ще цього малого назвав містером Тузіком! Як це – не знаєш, ти, сцикло брехливе?!

– Геть не знаю, – повторив Сміттєбак, цього разу чіткіше.

І він відчув щось дуже близьке до полегкості. Перед собою він бачив лише незнайомця. Незнайомця, який дещо скидався на Карлі Єйтса. Його рука потягнулася до каменя та обкрутила його пальцями. Його прохолода надала впевненості.

– Брехло! – крикнув Гек.

Він знову заборсався, щосили працюючи м’язами, і його оголеними грудьми й руками заструменів піт.

– Брехло! Ще й як мене знаєш! Ще й як, брехло, ще й як!

– Ні, не знаю. Я тебе не знаю і знати не хочу.

Гек знову загорлав. Четверо захеканих вартових схопили його міцніше.

– Давайте, – сказав Ллойд.

Гека потягли спиною вперед. Один з чоловіків, які його волокли, виставив ногу та підчепив Гека. Він беркицьнувся на хрест. Тим часом Моргун почав зачитувати друкований текст із аркуша на планшетці. Його пронизливий голос прорізав Гекові крики, як виття круглої пилки.

– Увага, увага, увага! Згідно з наказом Рендалла Флеґґа, Ватажка Людей і Першого Громадянина, цього чоловіка на ім’я Гектор Алонсо Дроґен засуджено до страти через розп’яття за злочин уживання наркотиків.

– Ні! Ні! Ні! – кричав Гек навіженим контрапунктом.

Його ослизла від поту лівиця висковзнула з хватки Козирного Туза, і Сміттєбак інстинктивно поставив на руку коліно, притиснувши зап’ясток до дерева. За секунду біля нього опинився Білюк. Він присів поряд зі Сміттєбаком, тримаючи в руках дерев’яну киянку і два грубі цвяхи. У його роті досі тліла цигарка. Він мав вигляд чоловіка, який зібрався постолярувати в себе на задньому дворі.

– Ага, отак і тримай, Сміттєбаче. Зараз його пришпилю. І хвилини не займе.

– Уживання наркотиків заборонене в Громаді Людей, бо не дає залежному робити повноцінний внесок у справу Громади, – швидко проголошував Моргун говіркою аукціонера, а його очі моргали, кліпали та сіпалися. – У цьому конкретному випадку обвинувачуваного Гектора Дроґана спіймали з наркотичним приладдям та великою кількістю кокаїну.

Тепер Геків вереск сягнув такої пронизливості, що якби поряд було щось кришталеве, воно б тріснуло. Він сіпав головою з боку в бік. На губах з’явилася піна. Руками побігли яскраві струмочки крові. Шестеро чоловіків, включно з Чуваком-Сміттєбаком, підняли хрест і поставили