Острів Вірату - Таня Толчин
Коли карета наблизилася до центральних воріт, візник розблокував захисний полог й лазерні ґрати зникли, а металеві ворота роз’їхалися по пазах кам’яних стін, пропускаючи прибулих.
Звісно, територія фортеці відрізнялася від похмурих краєвидів Вірату, адже тут спостерігалися широколисті дерева та барвисті квіти. Це видовище трохи заспокоїло Сессіл, але мимоволі виникало бажання, щоб увесь острів став таким…
На майдані фортеці красувався фонтан із рожевого мармуру, саме тут вже збирався численний натовп острів’ян, вітаючи свого Володаря.
— Ось ми й дома, моя Сессіл, — хрипко пролунав голос Рассела, але дівчина наче вросла в сидіння карети, чомусь геть не відчувала бажання виходити надвір, але змушена була, коли Мілгардан вистрибнув перший та простягнув руку.
Приголомшена Сессіл відразу заціпеніла з несподіванки, адже усі люди на площі рухнули на коліна й покірно схилили голови, зустрічаючи нових Володарів. Геть не тішило дівчину вбрання місцевих жінок, вони наче темні, замотані у тканину лялечки… Невже і їй доведеться так вдягатися?
— Вітаємо нашого Володаря Рассела Мілгардана та його пару, Володарку Сессіл Мілгардан! — Гарвалон велично здійняв правицю.
— Довгих років життя! Благословення богів! — гучно вітали люди Мілгарданів. Чоловіки, зрештою, випрямилися, а жінки продовжували стояти на колінах, схиливши голови.
Коли Рассел і Сессіл увійшли всередину центральної вежі, в просторому холі прислужники замку вишикувалися перед ними в очікуванні наказів.
— Вітаю з поверненням до родового замку, мій Володарю! — назустріч вийшла літня жінка, закутана у вбрання з бордового оксамиту, виставивши на огляд лише обличчя. — Я Лігіда, управителька замку, призначена на цю посаду ще покійним імператором Олтором… — ввічливо всміхнулася, схиливши голову.
— Вітаю, Лігідо, — Рассел ледь помітно кивнув у відповідь, а Сессіл враз здригнулася, коли зустрілася поглядом із цією жінкою, в зіщулених очах управительки замку відчула спалах негативу й неприязні…
