Острів Вірату - Таня Толчин
Розташувавшись у м’яких кріслах на мармуровому балконі, Рассел і Сессіл милувалися фруктовим садом, що розкинувся під вікном подружніх покоїв. Срібні лардонські троянди не вельми приживалися у теплому кліматі, забарвлення квітів змінилося на блідо-блакитне. Звісно, Сессіл не переймалася цим, не любила ті квіти, які нагадували про Зейю…
— Мій Володарю, в мене чудова новина! Боги ощасливили нашу Гізер, вона при надії… Джерело допомогло… — усміхнена Сессіл заколисувала на руках немовля, новонародженого синочка. — Наш маленький Арвейн не хоче спати, воліє слухати наші розмови…
— Джерело… — задумливо пробурмотів Рассел, пригортаючи до себе Вергінію, яка зручно умостилася в батька на колінах. — Окрім джерела ще й заслуга Семюеля… Схоже, наш начальник охорони також постарався!
— Расселе! — Сессіл діловито хмикнула. — Ключову роль зіграло саме цілюще джерело… А я радію щастю Гізер і Сема, також дякую богам, що вони з нами…
— І чим закінчилася твоя чергова суперечка з Тессою? — всміхаючись, Мілгардан запитливо вигнув смоляну брову.
— Твердолоба лардонська жінка… — Сессіл важко зітхнула, пригадуючи ту особу, яка навчала Володарку місцевим звичаям і традиціям. — Наразі в нас триває напружена дискусія щодо жіночого вбрання… На Вірату зараз тепло, навіщо кутатися в той одяг, мов лялечки? Ще й колір вбрання геть не радує, хочеться додати більше яскравих відтінків, а Тесса…
— Традиції, моя люба, — усмішка не сходила з вуст чоловіка. — Вони вкорінювалися протягом століть, складно все змінити відразу… А жінки? Вони вже звикли до свого вбрання… — Рассел стенув плечима. — І чоловіки… Вони почуваються впевнено, коли їхні обраниці ховаються від сторонніх поглядів… Ти ж знаєш нас, ревнивих лардонців…
— Гадаю, я згодом зумію щось з цим вдіяти і навіть Тесса піде на компроміс… — з невимовною теплотою в темно-волошкових очах Сессіл милувалася коханим, який лагідно цілував маківку Вергінії.
— Наш синочок вже заснув? — Рассел поглянув на свою пару з невимовним обожнюванням, благоговінням, наче саме цієї миті перед ним сиділа велична богиня, а чоловічу Душу затоплювало безмежним океаном ніжності й любові.
Арвейн з’явився на світ два місяці тому на світанку, коли золоті промені Світила замерехтіли над мальовничим островом Вірату. Пологи минули легко й швидко, а перший дитячий крик був найсолодшим звуком в житті Мілгардана, життя розпочало новий виток, озиваючись в серці лардонця божественними паростками. І саме цієї миті крихітний представник роду Мілгарданів, а також і роду Ейл мирно спав в матусі на руках. Сессіл відмовилася від послуг годувальниці, оскільки воліла особисто вигодовувати дитя своїм молоком. Прикро, що з Вергінією все було інакше, проте щаслива жінка вже не бажала згадувати важке минуле… Варто насолоджуватися теперішніми реаліями, смакуючи кожну мить, даровану богами…
Мілгардани так і сиділи на балконі, розчиняючись Душами в сімейній ідилії. Кажуть, безмежне кохання долає всі перешкоди й прикрощі, а винагорода за терпіння — справжнє щастя і умиротворення.
Дорогі мої читачі! Ось і добігла кінця ця історія про Мілгарданів! Наші герої, зрештою, щасливі! Дякую вам за підтримку! Також буду вдячна за відгуки й вподобайки) Не забувайте підписатися на автора, щоб стежити за новинами)
Кінець
