Острів Вірату - Таня Толчин

Коли Сессіл, нарешті, прокинулася після міцного сну, що відразу здолав її після бенкету, то не могла зрозуміти, яка на Вірату пора доби. За товстим склом широких вікон клубочилися в небі сірі хмари, сині оксамитові портьєри вже розсунуті, виставляючи на огляд похмурі лардонські краєвиди. Рассела в покоях не спостерігалося. Вчора втомлена Сессіл відразу заснула в його гарячих обіймах, ледь голова торкнулася подушки.

Цієї миті дівчина зацікавлено роздивлялася інтер’єр кімнати, а ложе яке широчезне! Навіть для двох осіб занадто велике, тут і п’ятеро би вмістилося…

На тумбі з чорного дерева виблискувала кришталева куля. Торкаючись її, дівчина мала можливість викликати прислужниць, вона відразу простягнула руку до цього артефакту й вже за мить у двері постукали.

— Увійдіть! — різким рухом натягнула до підборіддя вовняну ковдру, адже на дівчині з одягу була лише шовкова сорочка.

— Для вас вже приготували сніданок та вбрання. Бажаєте, щоб вас супроводили до купальні? — до покоїв увійшла Лігіда у супроводі чотирьох прислужниць. — Володар наразі відсутній, він звелів, щоб ви перебували в покоях, — схиливши голову, жінка виказувала покірність, адже виконувала свої обов’язки.

— А де мій чоловік… тобто, Володар Мілгардан? — в присутності Лігіди Сессіл неабияк напружилася.

— Наразі Володар відбув, щоб владнати питання з непокірними мешканцями Вірату, які вчора не з’явилися на бенкет. Із своїми воїнами він навідається до їхніх домівок і якщо ті не забажають скоритися й присягнути на вірність, на них очікує страта, — холодно й монотонно мовила управителька.

— Страта? — голос Сессіл здригнувся у жаху. — Сподіваюся, вони присягатимуть на вірність, — звісно, не бажала кровопролиття.

— Усі ми обираємо власний шлях, Володарко. І не всім до вподоби новий режим правління Олріга, — здійнявши підборіддя, Лігіда відвернулася, неначе не бажала виказувати зайвих емоцій. — Принести сніданок для вас?

— Гаразд… скупаюся, тоді й поснідаю, — Сессіл намагалася промовляти рішуче, адже вона Володарка Вірату, не варто виказувати слабкість та невпевненість. Не поважатимуть підлеглі налякану дівицю, варто вчитися віддавати накази.

— Як бажаєте, Володарко, — Лігіда схилила голову. — Після купання прислужниці вас вдягнуть та принесуть сніданок, а опісля трапези до ваших покоїв прийде жінка на ім’я Тесса. Вона навчатиме вас наших звичаїв і традицій. Якщо не заперечуєте, залишу вас, адже в замку багато роботи…

— Я також бажаю займатися справами замку, — Сессіл намагалася виказувати рішучість.

— На все свій час, Володарко. Неодмінно відповідатиму на усі ваші запитання, — голос Лігіди проймав кригою. — Дозвольте піти…

— Гаразд. І негайно повідомляйте, коли у замку з’явиться Володар Мілгардан!

Після купання в басейні прислужниці одягнули Сессіл, годі й казати, дратувало її це вбрання! Не хотілося кутатися в усе це шмаття, але доведеться щодня так вбиратися. Потішив смачний сніданок в трапезних покоях Рассела, хоча якось сумно споживати їжу на самоті. Цієї миті неабияк бракувало Джинні, Енн, Гізер з Туманного Острова… Цікаво, як вони?

Дівчина сумно зітхнула, поглинаючи хрусткі зернові хлібці та овочевий салат, а мовчазна прислужниця наповнила кришталевий келих ягідним соком.

— Чи бажаєте ще чогось, Володарко? — ввічливо поцікавилася прислужниця.

— Ні, дякую, — Сессіл тепло всміхнулася у відповідь.

Після завершення трапези до покоїв завітала Тесса, яка розповідатиме про лардонські звичаї. Ця жіночка нагадувала щільний кокон із сріблясто-синіх тканин, ще й обличчя приховувала темна вуаль. Навіть пальці сховала у синіх рукавичках, а в руках тримала величезний фоліант. Розташувавшись за мармуровим столом біля вікна, не поспішала прибрати вуаль.

— Отже, варто розпочати заняття з діалекту Вірату. Хоч мова й лардонська, але є певні особливості… Також звернемо увагу на традиційні вбрання та кольори, на стосунки між чоловіками й жінками та місце жінки в суспільстві Вірату. Окремо вивчатимемо історію острова, також певні традиції і правила, — оксамитовий голос Тесси здавався приємним, навіть заворожував. Хотілося її слухати.

— А чи обов’язково приховувати обличчя за вуаллю? — схвильовано поцікавилася Сессіл, адже воліла бачити співрозмовницю.

— Звісно, якщо бажаєте, — Тесса відкрила обличчя, яке здавалося білосніжним і чистим, в темних очах відчувалися глибини мудрості. Жінка доволі довго розповідала про діалекти Вірату і традиції, а Сессіл її уважно слухала, хоча наболіле питання не давало спокою.

— Хочу поцікавитися, чи є на Вірату хранитель? — мовила з неприхованою бентегою.

— Звісно, в рукописах від верховних зазначено, що наш хранитель є згустком енергії, яка перебуває у глибинах місцевих печер… — з благоговінням мовила Тесса. — Цей острів і існує завдяки цій силі… Отже, моя Володарко. На сьогодні вже досить, надто багато інформації… Я залишу вам фоліант, матимете змогу перечитати й закріпити певні знання…

Після того, як Тесса залишила покої, Сессіл занурилася у важкі роздуми. Магія кристалів не могла просто так зникнути, а хранителя й досі не відчула. В чому ж річ? Лардонськи традиції стосовно жінок геть не радували, чому в цій імперії цілковиту владу мають лише чоловіки? Боги, стільки обмежень і заборон! Без дозволу пари навіть не могла покинути замок, коло спілкування визначав лише чоловік… Отже, без дозволу Рассела ані кроку? Боги, варто негайно з ним побесідувати! Раптом Сессіл здригнулася, адже в двері хтось постукав.

— Як ви й просили повідомити, Володарко… Повернувся Володар Мілгардан, — поважно мовила Лігіда. — Як заняття з Тессою? Не обтяжують? — цієї миті Сессіл здалося, що в голосі управительки промайнуло єхидство.

— Ні, Тесса доволі приємна особа, — стримано пролунала відповідь. — Я хочу бачити Володаря Мілгардана.

— Наразі це неможливо, адже Володар перебуває на центральному майдані фортеці, вам туди ходити зараз заборонено, — Лігіда напружено зіщулила темні очі.