Буря Мечів - Джордж Мартін

— Старіший і мудріший, сер. Вам варто в мене повчитися.

— Як ви вчилися у сера Бороса й сера Мірина?

Стріла майже влучила в ціль.

— Я вчився у Білого Бика й Баристана Безстрашного,— кинув Джеймі.— Я вчився в сера Артура Дейна Ранкового Меча, який усіх вас п’ятьох міг би покласти однією лівою, правою рукою розшнуровуючи ширінку. Я вчився у княжича Левина Дорнського, й сера Освела Вента, й сера Джонотора Дарі — у цих достойників.

— У цих покійників.

«Він — це я,— зненацька збагнув Джеймі.— Я розмовляю сам з собою — тим собою, яким я був: самовпевнена пиха й порожня відвага. Ось чим воно обертається, коли в такому юному віці сягаєш таких висот».

Як і в бою, іноді найкраще спробувати змінити тактику.

— Кажуть, у бою ви билися чудово... майже так само добре, як привид лорда Ренлі, який бився поруч з вами. Побратим не повинен мати секретів від свого лорда-командувача. Скажіть мені, сер. Хто вбрався в обладунки Ренлі?

На мить здалося, що Лорас Тайрел відмовиться відповідати, та зрештою він пригадав свою обітницю.

— Мій брат,— похмуро сказав він.— Ренлі був вищий за мене й ширший у плечах. На мене його лати виявилися завеликі, а от на Гарлана пасували якраз.

— Маскарад... то була ваша ідея чи його?

— Це запропонував лорд Мізинчик. Сказав, це перелякає Станісових невігласів-солдатів.

— Так і сталося...— («Не тільки солдатів, а й декого з лицарів і лордійчуків»).— Що ж, тепер співцям буде робота, цим не можна нехтувати. А що ви зробили з Ренлі?

— Я поховав його власноруч у тому місці, яке він мені одного разу показав, коли я ще був зброєносцем у Штормокраї. Ніхто його там не знайде й не потривожить його спокою,— він виклично подивився на Джеймі.— Я захищатиму короля Томена всіма силами, присягаюся. Якщо доведеться, то й життя за нього віддам. Але я ніколи не зраджу Ренлі — ні словом, ні ділом. Він був саме таким, яким має бути король. Він був найкращим.

«Найкращим з убрання, це точно»,— подумав Джеймі, але, як виняток, вирішив не казати цього вголос. Пиха злетіла з сера Лораса, щойно він заговорив про Ренлі. Відповідав він щиро. «Він гоноровий, безрозсудний, з шилом у дупі, але він не облудник. Поки що ні».

— Як скажете. Ще останнє, і ви можете повертатися до своїх обов’язків.

— Так, мілорде?

— Брієнна Тартська досі ув’язнена у вежі.

— Ліпше б у чорній камері,— стиснув губи хлопець.

— А ви певні, що вона саме на це заслуговує?

— Вона заслуговує на смерть. Я казав Ренлі, що жінці не місце у веселковій варті. У рукопашній вона перемогла хитрістю.

— Пригадую я іншого лицаря, який теж полюбляв хитрощі. Одного разу виїхав на кобилі, в якої була тічка, проти норовливого жеребця... То яку хитрість використала Брієнна?

— Вона стрибнула...— сер Лорас спалахнув.— Це не має значення. Вона перемогла, я визнаю. Його світлість одягнув їй на плечі веселкового плаща. А вона його вбила... Чи дозволила йому померти.

— А це вже велика різниця.

«Різниця між моїм злочином і ганьбою Бороса Блаунта».

— Вона присягалася боронити його. Сер Емон Кай, сер Робар Ройс, сер Пармен Крейн, вони всі також присягалися. Як міг його хтось ранити, коли в наметі була вона, а вони стояли знадвору? Якщо тільки вони були не в змові.

— Вас було п’ятеро на весільному бенкеті,— зауважив Джеймі.— Як же міг померти Джофрі? Якщо тільки ви були не в змові?

Сер Лорас виструнчився.

— Ми не могли нічого вдіяти.

— І дівчина те саме каже. Горює за Ренлі, точно як ви. А я, запевняю вас, за Ейрисом не горював. Брієнна потворна, гонорова й уперта. Але їй бракує клепки на вправну брехню, а ще вона віддана просто на межі здорового глузду. Вона дала обітницю доправити мене на Королівський Причал — і ось я тут. А руку я втратив... ну, в цьому моєї провини не менше, ніж її. Враховуючи все, на що вона пішла заради мого захисту, я не маю сумнівів, що вона б кинулася обороняти Ренлі, якби було проти кого обороняти. Але битися з тінню? — Джеймі похитав головою.— Витягніть меча, пане Лораса. Покажіть мені, як битися з тінню. Хочу побачити.

Сер Лорас і не ворухнувся.

— Вона втекла,— сказав він.— Разом з Кетлін Старк вони покинули його в калюжі крові й утекли. Чому вони так вчинили, якщо то не їхня була робота? — він втупився в стіл.— Ренлі віддав під моє командування авангард. Якби не це, того дня на нього обладунки вдягав би я. Він часто доручав мені це завдання. Ми... ми з ним молилися разом тої ночі. Я лишив його з нею. Сер Пармен і сер Емон охороняли намет, і сер Робар Ройс теж там був. Сер Емон присягався, що Брієнна... хоча...

— Так? — перепитав Джеймі, відчувши в його голосі сумнів.

— Латний комір був прорізаний. Одним ударом розрізати латний комір? Лати в Ренлі були з найкращої, найякіснішої криці. Як вона могла це зробити? Я сам так спробував — і нічого не вийшло. Вона страшенно дужа як на жінку, але навіть Горі-на-коні для такого знадобився б важкий топір. Та й для чого спершу вдягнути на нього обладунки — і тільки тоді різати йому горлянку? — він кинув на Джеймі збентежений погляд.— Але якщо це не вона... як це могла бути тінь?

— Запитайте Брієнну,— прийняв рішення Джеймі.— Ідіть до неї в камеру. Поставте свої запитання і вислухайте її відповіді. Якщо ви й далі будете переконані, що це вона вбила лорда Ренлі, я подбаю, щоб вона за це відповіла. Вибір за вами. Ви можете її звинуватити чи звільнити. Я тільки прошу судити її справедливо, покляніться своєю лицарською честю.

— Клянуся,— підвівся сер Лорас.— Своєю лицарською честю.

— Тоді ми закінчили.

Юнак рушив до дверей. Аж тут він обернувся.

— Ренлі вважав її кумедною. Жінка, яка вдягається в чоловічу кольчугу, вдаючи лицаря.

— Якби він бодай раз побачив її у рожевій сукні й мирському мереживі, він би так не говорив.

— Я питав його, навіщо він її наблизив до себе, якщо вважав її такою недоладною. А він