Борва мечів - Джордж Мартін

Князь Тайвин з огидою відвернув очі.

— Він уже там не господар. Замком заволодів пан Грегор. Сердюки втекли від свого колишнього очільника трохи не всі до одного. Дехто зі старої челяді пані Вент відчинив потерну. Клеган знайшов Хапа на самоті у Палаті Ста Коминів — напівбожевільного з болю та лихоманки, що спричинила запалена рана. Мені казали щось про вухо.

Хайме мимоволі зареготав. «Чарівно! Вухо!» Йому аж засвербіло негайно розказати Брієнні. Хоча від дівчиська, напевне, сміху не дочекаєшся.

— То він мертвий?

— Скоро буде. Кохорцю відтяли долоні та ступні, але не вбили. Здається, Клегана розважає, як він фафрає.

Посмішка Хайме скисла на обличчі.

— А що сталося з його «Хвацькими Компанійцями»?

— Ті кількоро, що лишилися у Гаренголі, вже мертві. Решта повтікала хто куди. Ручуся, вони намагатимуться пробратися до портів або розчинитися у лісі. — Очі князя повернулися до пенька правиці Хайме, вуста скривилися у гніві. — Ми матимемо їхні голови, усі до одної. Ти можеш тримати меча лівицею?

«Та я вранці ледве вдягаюся.» Хайме підняв згадану лівицю батькові на огляд.

— Чотири пальці осьде, великий онде. Така сама, як була та. Чому б їй не працювати так само?

— То й добре. — Батько сів у крісло. — Це справді добре. Бо я маю для тебе подарунок. До твого повернення. Коли Варис мені сказав…

— Якщо це не нова рука, то хай зачекає. — Хайме сів у крісло навпроти. — Як помер Джофрі?

— Від отрути. Мало виглядати так, наче він удавився шматком їжі. Але я наказав розітнути йому горло, і маестри не знайшли нічого, чим він міг удавитися.

— Серсея винуватить Тиріона.

— Твій брат подав королю отруйне вино перед очима тисячі свідків.

— Мушу визнати, це він трохи злегковажив.

— Я наказав схопити Тиріонового зброєносця. І покоївок його дружини теж. Послухаємо, що вони скажуть. Золотаві пана Аддама шукають дівчину Старк, Варис оголосив про нагороду. Королівський правосуд має бути здійснено.

«Королівський правосуд.»

— Ви стратите власного сина?

— Його звинувачено у вбивстві королівської особи та власного кревного родича. Якщо він невинний, то не має чого боятися. Але ми мусимо розглянути усі докази та свідчення за і проти нього.

«Докази та свідчення.» Хайме мав уявлення, які докази та свідчення можна знайти у цьому місті брехні та брехунів.

— Ренлі теж помер дивно та нагло, щойно Станісові знадобилася його смерть.

— Князя Ренлі вбила жінка з острова Тарф, що належала до його особистої варти.

— Саме з-за тієї жінки я і прийшов. Я її посадив до цюпи, аби вгамувати пана Лораса. Та я радше повірю в привида Ренлі, ніж у те, що вона здатна була йому зашкодити. Тоді як Станіс…

— Джофрі помер від отрути, а не від чорної химороді. — Князь Тайвин знову зиркнув на пенька правиці Хайме. — Ти не можеш далі служити у Королегвардії, не маючи мечевої руки…

— Можу, — перервав його Хайме. — І служитиму. Є приклади. Якщо треба, пошукаю в Білій Книзі. Хоч цілий, а хоч каліка — лицар Королегвардії служить довіку.

— Серсея створила новий приклад, коли звільнила пана Барістана з огляду на похилий вік. Належний дарунок Святій Вірі переконає верховного септона звільнити тебе від обітниць. Сестра твоя, звісно, скоїла дурницю, вигнавши Селмі, зате відчинила нам нові двері…

— …які хтось мусить зачинити, — скінчив Хайме, підводячись на ноги. — Я, пане батьку, втомився од цебер гівна, що на мене перекидають шляхетні панії високого роду. Ніхто мене не питав, чи хочу я бути Регіментарем Королегвардії. Але, здається, нікуди не дінешся — я ним став. Тепер я маю обов’язок…

— Так, маєш. — Князь Тайвин теж підвівся з крісла. — Обов’язок перед домом Ланістер. Ти спадкоємець Кастерлі-на-Скелі. Саме там тобі й місце. Томен мусить поїхати з тобою як твій вихованець та зброєносець. У Скелі він навчиться бути Ланістером і житиме якнайдалі від матері, а я саме цього і хочу. Для Серсеї ж я збираюся знайти нового чоловіка. Імовірно, ним стане Оберин Мартел, якщо я зумію переконати князя Тирела, що цей шлюб не загрожуватиме Вирію. Давно вже час одружити і тебе. Тирели зараз наполягають, аби Маргерія вийшла за Томена, та якщо я запропоную тебе…

— Ні!

Хайме вже наслухався досхочу, ба більше, ніж досхочу — до нудоти. Його нудило від вельможних осіб і вельможної брехні, від батька і сестри, від усіх сімейних справ одразу.

— Ні. Ні. Ні. Ні. Ні. Скільки ще мені казати «ні», щоб ви почули? Оберин Мартел?! Та його слава темніша за його пику, і отруйним змієм його кличуть не лише за те, що він труїть свого меча. Він наплодив більше байстрюків, ніж Роберт, а до ліжка бере не лише дівчаток, але й хлопчиків. І якщо ви на одну хворобливу мить уявили собі, що я можу одружитися з удовою Джофрі…

— Князь Тирел присягається, що дівчина досі незаймана.

— Та хай хоч помре незайманою, мені байдуже. Я не хочу її! І Скелі вашої теж не хочу!

— Ти мій син, і…

— Я лицар Королегвардії. Регіментар Королегвардії! Мені цього досить! Ніким іншим я бути не бажаю!

Вогонь комина вигравав золотом на цупких баках, що облямовували обличчя князя Тайвина. Жилка колотилася в нього на шиї, але він нічого не казав. Не бажав нічого казати.

Напружена тиша тривала так довго, що Хайме не витримав.

— Пане батьку… — почав він.

— Ви мені не син, — відвернувся князь Тайвин. — Ви кажете, що є Регіментарем Королегвардії та не бажаєте бути ніким іншим. Гаразд, пане Регіментарю. Ідіть і виконуйте свої обов’язки.

Давос VI

Голоси здіймалися, наче вихор жарин у темно-лілове вечірнє небо.

— Виведи нас із пітьми, Господи! Наповни серця наші вогнем, аби не зійшли ми з твого осяйного шляху!

Ніч-ватра палала у дедалі густіших сутінках, наче великий яскравий звір. Од миготливого жовтогарячого світла двором падали тіні у двадцять стоп заввишки. На мурах Дракон-Каменя, здавалося, ворушилися і переминалися химери та потвори.

Давос дивився донизу крізь заокруглене нагорі вікно галереї. Він бачив, як Мелісандра здіймає руки, наче прагне обійняти тремтливе полум’я.

— Ра-Гльоре! — співала вона голосом гучним та чистим, — ти є світло наших очей, вогонь нашого серця, жар нашого лона.