Борва мечів - Джордж Мартін

Його вуста міцно стиснулися. «Жалюгідний коротуне! Ти гадав, твоє белькотіння про левові пащі розбудить її посмішку? Коли до тебе востаннє всміхалися жінки не за твої гроші?»

— Та ні, облишмо. Я бовкнув дурницю. Кастерлі-на-Скелі спроможні любити лише Ланістери.

— Так, пане чоловіку. Як вам завгодно.

Тиріон чув, як юрба міщан вигукує ім’я короля Джофрі. «За три роки цей жорстокий хлопчак стане чоловіком і царюватиме у своєму праві… а всім карликам, які мають хоч половину його глузду, дотоді незле буде опинитися якнайдалі від Король-Берега.» Наприклад, у Старограді. Або навіть у Вільних Містах. Йому завжди кортіло побачити Велета Браавосу. «Може, хоч це трохи розважить Сансу.» Він терпляче та лагідно заговорив про Браавос, але зустрів стіну похмурої ввічливості — крижану і непереборну, як та, котрою він ходив на півночі. Лютий крижаний холод знесилював його тоді, знесилив і зараз.

Решта шляху минула у мовчанні. Тиріон плекав слабку надію, що Санса сама скаже бодай щось, найменшу дрібницю, аби лише розпочати розмову. Та вона не вимовила ані слова. Коли ноші зупинилися у замковому дворищі, він дозволив одному з машталірів допомогти їй зійти.

— За годину на нас чекатимуть на учті, ласкава пані. Я скоро до вас приєднаюся.

І зашкандибав геть на неслухняних ногах. На іншому кінці дворища чутно було задиханий сміх Маргерії, яку Джоф хвацько знімав з сідла. «Колись Джоф стане високий та дужий, як Хайме» — подумав він, — «а я лишуся карликом біля його ніг. А потім він укоротить мене ще й на голову…»

Тиріон знайшов нужник і вдячно зітхнув, звільняючись від вранішнього вина. Буває ж таке, коли посцяти — солодше, ніж уграти жінку; зараз був саме той випадок. Тиріон щиро пошкодував, що сумніви, провини та негаразди не можна відлити так само легко, як зайву воду з міхура.

Ззовні його покоїв чекав Подрік Пейн.

— Я вам розклав нового каптана. Не тут. На вашому ліжку. В опочивальні.

— Та певно ж. Де й стояти ліжку, як не в опочивальні. — Санса теж мала бути там — так само, як він, одягатися до бенкету. «І Шая з нею.» — Вина мені, Поде.

Тиріон випив своє вино на лаві коло вікна, задумливо спостерігаючи за гармидером у кухні внизу навпроти. Сонце ще не торкнулося верхівки замкового муру; до вікна долинали пахощі печеного хліба та смаженого м’яса. Скоро гості потечуть річкою до престольної палати, повні захвату та очікувань. Настане вечір пісень та розкошів, покликаний не лише поєднати міцним союзом Вирій та Кастерлі-на-Скелі, але й уславити по всіх усюдах їхню міць та заможність, змусити замислитися кожного, хто ще не облишив думки про спротив владі короля Джофрі.

Але чи є наразі у всій державі хтось такий божевільний, щоб змагатися за владу з Джофрі — надто після долі, що спіткала Станіса Баратеона і Робба Старка? У річковому краю ще досі воювали, але деінде зашморги невблаганно затягувалися навколо ший ворогів корони. Пан Грегор Клеган перетнув Тризуб і захопив рубіновий брід, а тоді майже без зусиль прибрав до рук Гаренгол. Морестраж здався Чорному Вальдерові Фрею, князь Рандил Тарлі міцно тримав Дівостав, Сутіндол і королівський гостинець. На заході пан Давен Ланістер з’єднався з паном Форлеєм Престером при Золотому Зубі, щоб рушати на Водоплин. На поміч їм пан Риман Фрей вів дві тисячі списників з Близнюків. Пакстер Рожвин оголосив, що його кораблі скоро випливуть з Вертограду і розпочнуть довгу подорож навколо Дорну та крізь Пороги. Лисенійські пірати Станіса будуть зметені десятиразовою перевагою. Змагання, що їх маестри кликали Війною П’яти Королів, доходили кінця. Люди чули, як Мейс Тирел жартома скаржиться, що князь Тайвин Ланістер не лишив йому жодної перемоги.

— Мосьпане? — Коло нього стояв Подрік. — Бажаєте перевдягнутися? Я розклав каптана. На ліжку. Для свята.

— Свята? — кисло перепитав Тиріон. — Ми маємо щось святкувати?

— Весілля. — Певно ж, гіркого Тиріонового жарту Подрік не оцінив. — Короля Джофрі та панни Маргерії. Тобто королеви Маргерії. Вони одружилися, і буде бенкет.

Тиріон рішуче налаштувався нахлюскатися на тому бенкеті по самі вінця.

— Гаразд, юний Подріку. Ходімо та зробимо мене гідним пишнот цього свята.

Коли вони увійшли до опочивальні, Шая саме допомагала Сансі з волоссям. «Втіха і туга» — подумав він, уздрівши їх поруч одна з одною. — «Сміх та сльози.» Санса мала на собі сукню сріблястого єдвабу, облямовану горностаєм, з зубчастими рукавами трохи не до підлоги та м’якою повстяною підбивкою фіалкового кольору. Шая уклала їй волосся у химерну зачіску, скріплену тонкою срібною сіточкою з коштовними камінцями кольору темного порфіру. Тиріон ще не бачив її такою гарною, але водночас такою пригніченою, наче все лихо світу тягнуло її до підлоги за довгі шовкові рукави.

— Пані Сансо, — мовив до неї Тиріон, — цього вечора ви у палаті будете найгарнішою серед жіноцтва.

— Мій пан чоловік надто добрі до мене.

— Добра пані! — з палкою тугою в голосі попрохала Шая. — Чи не можна мені прислужувати при столі? Я аж вмираю побачити, як із пирога вилітають голуби!

Санса завагалася, дивлячись на неї.

— Але ж королева сама обрала усіх стольних слуг для бенкету…

— У палаті буде надто людно. — Тиріон мусив прикусити своє роздратування. — Але музики блукатимуть усім замком, а у зовнішньому дворищі поставлять столи з напоями та наїдками для всіх.

Він роздивився нового каптана кармазинового оксамиту з підбитими плечима і пухирчастими рукавами з розрізами, крізь які виднілася чорна єдвабна підбивка. «Гарне вбрання. Де б узяти такого чоловіка, щоб до нього пасував?»

— Ходи сюди, Поде, допоможи вдягнути.

Поки Тиріон вдягався, то випив ще кухоль вина, тоді узяв дружину під руку і повів з Кухарської Вежі до річки шовку, оксамиту та альтембасу, що текла у бік престольної палати. Дехто з гостей вже потрапив досередини і знайшов собі місця на лавах. Інші стояли чи походжали перед дверима, втішаючись напрочуд теплою для осені пообідньою погодою. Тиріон повів Сансу двором, аби належно привітати усіх, кого слід.

«А вона таки на цьому знається» — сказав він собі, спостерігаючи, як дружина каже князеві Гилісу, що його кашель трохи полегшав, хвалить сукню Елінори Тирел, розпитує Джалабара Ксого про шлюбні звичаї Літніх островів. Пан Кеван нарешті вивів у світ свого сина — пана Ланселя — що від битви на Чорноводі уперше підвівся з одра хвороби. «О