Борва мечів - Джордж Мартін
Лицарі почекали, поки сміх припиниться, закружляли один навколо одного з барвистими лайками, і вже хотіли розділитися для нового герцю, коли собака скинув вершника на підлогу і поліз на свиню. Величезна льоха заверещала з переляку, а гості заверещали зі сміху — особливо тоді, коли оленячий лицар стрибнув на вовчого, стягнув з нього дерев’яні штани і почав шалено хвицяти своїм передом проти тих місць, котрі в іншого знаходилися ззаду і нижче від пояса.
— Здаюся, здаюся! — заверещав карлик знизу. — Змилуйтеся, добрий лицарю, вкладіть меча до піхов!
— Осьо до одних уже вклав! А які ж моторні, бігме! — відповів карлик згори під загальне ревище.
Джофрі пирхнув вином з обох ніздрів, схопився на ноги, мало не захлинувшись і трохи не перекинувши на підлогу свою величезну обіручну чару.
— Переможець! — заволав він. — Ось наш переможець!
Палата почала змовкати, коли побачила, що король говорить. Карлики розчепилися, вочевидь очікуючи королівської ласки та подяки.
— Але ж іще не справжній переможець! — продовжив Джоф. — Адже справжній мусить побити усіх, хто кидає йому виклик!
Король видерся на стола і вигукнув:
— То хто ж кине виклик нашому крихітному поборникові?
Вишкірившись по самі вуха, він обернувся до Тиріона.
— Дядечку! Хіба ви не захистите честь моєї корони та держави? Сідайте на свиню та ставайте поля!
Регіт накрив усе, наче морська хвиля. Тиріон Ланістер не пам’ятав, як підвівся з місця, як заліз на крісло — лише усвідомив, що вже стоїть на столі. Палатою плив освітлений сяйвом смолоскипів туман із облич. Він викривив власне обличчя у найпотворнішу та найглузливішу посмішку, яку, напевне, знало Семицарство за всі століття свого існування, і гучно відповів:
— Так, ваша милосте, я радо сяду на свиню… якщо ви сядете на собаку і виїдете проти мене!
Джоф спохмурнів, не розуміючи.
— Я?! Чого б це? Адже я не карлик!
«Просто під удар, Джофріку. Ти сам ступив просто під удар.»
— Як це чого? Та ви ж єдиний воїн у цій палаті, якого я напевне переможу на герці!
Тиріон і сам не сказав би, що було йому миліше: мить ураженої тиші, неймовірний вибух сміху після неї або вираз сліпої люті на обличчі небожа. Карлик зіскочив на підлогу, цілком удоволений собою. Коли він озирнувся, то побачив, як пан Озмунд та пан Мерин допомагають злізти Джофові; а тоді спіймав пекучий погляд Серсеї та надіслав їй поцілунок.
Музики почали грати і тим принесли полегшення. Малі герцівники вивели собаку та свиню з палати, гості повернулися до холодцю, а Тиріон покликав чашника по новий келих вина, як раптом відчув на рукаві пальці пана Гарлана.
— Стережіться, пане, — попередив лицар. — Король!
Тиріон вивернувся у кріслі та побачив, що Джофрі, хитаючись і виблискуючи п’яною червоною пикою, майже подолав відстань до нього з великою золотою весільною чарою в обох руках, з якої вихлюпувало через вінця вино.
— Ваша милосте, — лише устиг вимовити Тиріон, аж тут король випорожнив усю чару йому на голову. Вино линуло червоним водоспадом на обличчя, наскрізь промочило волосся, защипало у очах, обпекло рану, спливло щоками і всоталося у оксамит нового жупана.
— Подобається, Бісе? — глузливо запитав Джофрі.
Тиріонові очі пекло, наче вогнем. Він так-сяк витер обличчя рукавом і спробував змигнути, аби повернутися до видного світу.
— Ваша милість учинили недобре, — почув Тиріон тихі та несхвальні слова пана Гарлана.
— Помиляєтеся, пане Гарлане. — Тиріон не хотів, щоб усе перекинулося на щось бридкіше. Лише не тут, де на них дивляться очі половини панства королівств. — Не кожен король власноруч пошанує скромного підданого трунком зі свого власного келиха. Шкода, що вино так прикро розлилося.
— Воно не розлилося! — заперечив Джофрі; йому забракло тями підхопити гру Тиріона і тим зберегти бодай рештки гідності. — Нічого я вам не подавав!
Раптом коло плеча Джофрі з’явилася королева Маргерія.
— Мій ласкавий королю, — звернулася вона до чоловіка, — ходімо до наших місць. Там чекає новий співець.
— Аларік з Ейзена! — додала пані княгиня Олена Тирел, спираючись на ціпка і навмисне звертаючи на просяклого вином карлика не більше уваги, ніж її онука. — Маю сподівання, що він нарешті заспіває нам «Рине дощ у Кастамирі» — аж годину не співали, я вже й слів забулася!
— Пан Аддам також хоче проказати здравицю, — мовила Маргерія. — Прошу вашу милість до столу.
— Я не маю вина! — оголосив Джофрі. — Як мені пити здравицю, коли нема вина? Ось дядько Біс мені й подасть. Не хоче битися — то служитиме моїм чашником.
— Матиму за честь, ваша милосте.
— Це ніяка не честь! — заверещав Джофрі. — Ану підніміть мою чару з підлоги, негайно!
Тиріон підкорився, та коли сягнув по дужку чари, Джоф хвицьнув її ногою, вибивши назад між його ніг.
— Та піднімайте вже! Ви такі ж незграбні, як і потворні!
Тиріонові довелося полізти під стіл рачки, аби знайти там кляту королівську чару.
— Гаразд, тепер налийте вина!
Тиріон забрав глека в служниці та наповнив чару на три чверті.
— Е ні, на колінах, курдупелю!
Тиріон підняв важку чару, питаючи себе, чи не матиме зараз другу купіль. Але Джофрі одноруч забрав у нього посудину і поставив на стіл.
— Отепер можете встати, дядечку!
Ноги Тиріонові підломилися, коли він намагався підвестися, вино знову трохи не пролилося. Тиріон мусив ухопитися за стільця, щоб випростатися; пан Гарлан підхопив його під руку. Джофрі зареготав, за ним — Серсея, а далі ще й інші. Тиріон не бачив, хто саме, але добре їх чув.
— Ваша милосте, — пролунав бездоганно чемний та холодний голос князя Тайвина. — Привезли пиріг.
