Право на шанс - Олена Гриб

Осоружно завивав вітер, зі щілин відчутно тягнуло холодом. Я заштовхала між собою і тонкою, немов просоченою морозом стінкою ковдру, насунула хустку на самий ніс. Мене починав бити озноб. Бридкий стан…

Я ненавиділа слабкість у всіх її проявах. Хвороба означала залежність, а таку розкіш ми з Ферном собі дозволити не могли. І як я примудрилася застудитись? Ніяк не збагну. Чаклунство якесь, інакше й не скажеш. Магія. Впевнена, без неї не обійшлося.

Випуклі сині очі птиці з клітки мигнули вперше за весь час, проведений у повозі. Мені видалась насмішка в її пильному погляді. Хоча як може перната жертва магії і ліків знущатися з людини? З іншого боку, Мела лікувала й мене… Раптом я теж перетворюся на щось, не схоже на розумну істоту?

– Тобі боляче, Тає? – пронизавши Ведмедика лютим поглядом, запитала Ів.

– Не болючіше, ніж його триклятій світлості, чи як там величають титулованих покидьків.

Здавалося, баронське кодло не змовчить. Просто не зуміє стриматися. І почасти я не помилилася.

– Вибач, – невиразно буркнув наш панок. – Забув, що ти розумієш…

– Розумію… – луною відгукнулась я.

– …як багато може значити демон, нехай навіть марний, – закінчив фразу він.

– …що нічого не розумію, – договорила я.