Право на шанс - Олена Гриб
– У мене, – не обертаючись, процідила крізь зуби чаклунка. – Не забудьте сову!
«Та ви що, знущаєтесь? Звідки тут сова, якщо в лісах вони вимерли років зо триста тому, а ті, що вирощуються в неволі, нікому, крім багатіїв-магів, і не дозволені, і не по кишені?» – подумки обурилась я, розмірковуючи, чи не почне мені вчуватися всяка нісенітниця після срібного пилу.
Ведмедик пробурмотів кілька прокльонів і відступив назад. Я роздратовано обернулася, забувши, що це Атайю кавалери повинні були підтримувати на сходах, у саду, навіть на прогулянці в місті, а мені ніхто й нічим не зобов’язаний і вимагати уваги я не маю права.
Артан схопив дещо, що я спочатку сприйняла за стілець, накритий темною ганчіркою. Поспішний ривок скинув тканину додолу, і я остовпіла, тому що одне з примарних чудес виявилося реальним.
