Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Вірю в тебе, сповідниця Келен. Допоможи Річарду. — Ша підлетіла ближче. — Будь ласка. Перш ніж я піду, доторкнися до мене.

Келен відсахнулася, боляче ударившись об стовбур дерева.

— Ні… Ша… прошу тебе… не треба, — благала вона, і очі її наповнилися сльозами. Келен кусала руки, щоб не закричати.

Ша наблизилася до неї.

— Будь ласка, Мати-сповідниця. Мені так боляче і самотньо! Я відірвана від усього, що мені дороге. Це терзає мене. Я йду. Будь ласка, скористайся своєю могутністю. Доторкнися до мене і дай мені захлинутися в агонії. Дозволь мені скуштувати солодощів любові в останню хвилину. Я віддала життя, щоб тобі допомогти. Я ніколи ні про що тебе не просила. Будь ласка, Келен.

Вогник став тьмяніти. Келен схлипувала, затискаючи собі рот лівою рукою. Нарешті вона витягнула вперед праву руку і тремтячими пальцями торкнулася Мерехтливої.

Беззвучний грім струсонув сосну, і на землю дощем посипалися сухі голки. Тьмяне срібне сяйво, що виходить від Ша, стало розгоратися і змінило колір на рожевий.

— Дякую тобі, Келен, — прошепотіла Ша слабіючим голосом. — Прощай, моя любов.

Жива іскорка світла потьмяніла і згасла.

Відчувши знайомий беззвучний грім, Річард ще трохи походив по лісі, а потім повернувся в курінь. Келен сиділа, обхопивши руками коліна, і дивилася на вогонь.

— А де Ша? — Запитав Річард.

— Вона пішла, — байдуже відповіла Келен.

Річард розуміюче кивнув, взяв її за руку і, підвівши до трав'яної підстилки, поклав спати. Він вкрив її ковдрою, а зверху накидав ще сіна, щоб не дати їй замерзнути. Потім і сам приліг поряд, з головою зарившись в сіно. Келен посунулася і міцно пригорнулася до нього спиною, немов дитина, яка шукає у батьків захисту від біди, що насувається. Річард теж відчував, як щось смертоносне невблаганно наближається до них обох.

Келен миттєво провалилася в сон. Річард мав би замерзнути, але йому чомусь було тепло. Кров болісно пульсувала в ужаленій лозою руці. Він потягнувся і поринув у роздуми про таємничий беззвучний грім і про те, що його нова знайома зможе підпорядкувати своїй волі самого Великого Чарівника. Він було злякався цієї думки, але так і не встиг додумати до кінця. Його зморив сон.

На наступний день, коли час вже наближалося до полудня, Річард зрозумів, що укус лози не проходить для нього безслідно: їжа викликала огиду, лихоманило. Йому то ставало нестерпно жарко, і мокрий від поту одяг прилипав до тіла, то він починав тремтіти від холоду. Річард відчував слабкість, в голові шуміло, раз у раз підкочувалися напади нудоти. Він зрозумів, що не в змозі впоратися з хворобою. Залишалося одне — просити допомоги у Зедда. Вони були вже близько, і Річард вирішив нічого не говорити Келен про свій стан. Уві сні його мучили кошмари, а чим вони були викликані — Лихоманкою або почутим напередодні, — він не знав. Найбільше його тривожили слова Ша: «Шукай відповідь або загинеш».

Сіре осіннє небо похмуро і непривітно нависало над дорогою. Сонце вже не гріло, і його тьмяне холодне світло віщувало наступ зими. Стежку, по якій рухалися Келен і Річард, тісно обступали високі дерева, які захищали їх від холодного пронизливого вітру. Дерева шуміли в височині, наповнюючи повітря ароматом смолистої ялиці, немов у святилищі. Внизу, на стежці, було тихо і безвітряно, холодний подих зими майже не відчувався. Подорожні перейшли маленький дзюркотливий струмочок біля бобрової загати і опинилися на галявині, зарослій пізніми квітами. Вся земля була встелена, як килимом, їх жовтими і блідо-блакитними пелюстками, особливо багато їх було в улоговинках. Запізнілі квіти піднімали тендітні бліді пелюстки до тьмяного осіннього сонця ніби в надії знайти хоч трохи тепла. Келен зупинилася і в задумі зірвала декілька квіток, потім знайшла шматок старої кори у вигляді ковша з поглибленням посередині і поставила туди квіти, як у вазу. Річард подумав, що Келен, напевно, вже встигла зголодніти, і пішов шукати яблуню, яка, як йому пригадувалося, росла десь поблизу від цього місця. Поки Келен займалася квітами, Річард встиг набрати в заплічний мішок трохи яблук. «Коли йдеш побачити Зедда, завжди непогано захопити з собою їжі», — подумав він.

Закінчивши збирати яблука, він притулився до дерева і став з інтересом спостерігати за Келен, гадаючи, що ж вона робить. Келен продовжувала неквапливо розставляти і поправляти квіти, часом критично оглядаючи результати роботи. Потім, мабуть, вважаючи, що приготування закінчені, пішла до загати, підняла поділ сукні, встала на коліна біля води і обережно спустила на воду деревинку, прикрашену квітами. Зробивши це, Келен села навпочіпки і склала руки на колінах, спостерігаючи, як маленький човник з квітами повільно рухається в спокійній воді загати. Посидівши так деякий час в глибокій задумі, вона обернулася і помітила Річарда, який, притулившись до стовбура дерева, з цікавістю спостерігав цю сцену. Келен встала з колін і не поспішаючи підійшла до одного.

— Я принесла підношення душам наших матерів, — пояснила вона. — Це прохання про захист і допомогу в наших пошуках Чарівника. — Келен підняла очі, і на обличчі її промайнуло занепокоєння. — Щось трапилося, Річард?

Він мовчки простягнув їй яблуко.

— Нічого. Ось, з'їж.

Келен вдарила юнака по руці і в наступну мить вчепилася йому в горло. В її зелених очах запалала нестримна лють.

— Навіщо ти це зробив?

Річард заціпенів. Він нічого не розумів, в думках панував сумбур. Щось підказувало йому: зараз краще не ворушитися. Він несміливо спробував знайти пояснення того, що відбувається:

— Ти не любиш яблука? Пробач, я пошукаю що-небудь інше.

Лють в її очах змінилася сумнівом.

— Як ти їх назвав?

— Яблука, — боячись ворухнутися, здавлено промовив Річард. — Хіба ти не знаєш, що таке яблука? Чесне слово, це дуже смачно. А ти що подумала?

Дівчина злегка послабила хватку на горлі Річарда, але не поспішала відпустити його.

— І ти