Право на шанс - Олена Гриб
Хватка баронського синка виявилася несподівано сильною. Зав’язки на моєму плащі, перешитому з ковдри, лопнули, і панич упав у пилюку разом з купою ганчір’я.
Карета мчала прямо на мене. Я спостерігала за її наближенням з якимось незрозумілим задоволенням, і відчула укол розчарування, коли непримітний за високими прикрасами кучер повернув коней убік. Вони слухняно збавили біг, відступили зовсім трохи… І потрапили в хмару ненависті, яка йшла від Ферна.
Карета вильнула, підкоряючись руху збожеволілих тварин. Вміла рука візника вирівняла хід до того, як колеса злетіли з тракту, але двері розкрились і відкинули мене геть.
Змія з черепом мірно віддалялася, не удостоївши нас увагою. Я дивилась у далечінь, що швидко звужувалась, і щасливо усміхалася. Хто, крім мене, міг похвалитися тим, що смерть його не впізнала? Ха-ха…
А потім світ поглинула темрява, в якій не було ні настирливих криків, ні болю, що розривав нутрощі.
