Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Пані Денна, мій дорожній мішок ще тут?

— У маленькій кімнаті, а що?

— Лежи спокійно, пані Денна. Я зможу тобі допомогти, якщо тільки згадаю, як це робиться.

Річард дістав дорожній мішок, поклав його на стіл і почав копирсатися у своїх речах. Денна, підперши рукою щоку, мовчки дивилася на нього. Нарешті Річард знайшов те, що шукав, і виклав на стіл. Він дістав миску, відстебнув від пояса ніж і теж поклав на стіл. Потім взяв баночку крему Денни. Тепер у нього було все, що потрібно.

— Пані Денна, можу я скористатися цим?

— Навіщо?

— Будь ласка.

— Давай.

Річард поклав у миску жменю ом-трави і різних інших трав, назви яких він вже забув. Ручкою ножа він стовк все в порошок, додав туди крем. Він акуратно розмішав цілющу мазь і, взявши миску, сіл на ліжко біля Денни.

— Лежи спокійно, — наказав він.

— Звернення, Річард, звернення. Невже ти ніколи не навчишся?

— Прости, пані Денна, — посміхнувся він. — Ти зможеш покарати мене пізніше, а зараз лежи спокійно. Коли я закінчу, тобі стане краще, і ти зможеш всю ніч займатися моїм навчанням. Чесне слово.

Річард схилився до неї і почав обережно змащувати рани. Денна застогнала і заплющила очі. На той час, як Річард добрався до її п'яток, вона майже заснула. Поки мазь вбиралася, Річард гладив її волосся.

— Ну як, пані Денна, краще? — Прошепотів він.

Денна повернулась, широко відкривши очі.

— Біль зникла! Як ти це зробив? Як ти зняв біль?

Річард задоволено посміхнувся.

— Мене навчив цього один старий друг. Його звуть… — Річард наморщив лоб. — Я не пам'ятаю, як його звуть. Але це мій старий друг, і він навчив мене. Як добре! Мені було так боляче дивитися на твої страждання, пані Денна!

Вона ніжно торкнулася його обличчя.

— Річард Сайфер, ти виняткова особистість. У мене ніколи не було такого чоловіка. Забери мене духи, я ніколи не зустрічала такої людини. Того, хто сотворив зі мною те саме, що я робила з тобою, я вбила. А ти, замість цього, мені допоміг.

— Ми можемо бути тільки такими, які ми насправді, пані Денна. Ні більше, ні менше. — Він подивився на свої руки. — Що він з тобою зробив! Не до душі мені все це.

— Ти не розумієш, що таке Морд-Сіт, улюблений. В Морд-Сіт обирають зовсім маленьких дівчаток. Ті, хто покликані стати Морд-Сіт, — самі м'які, найдобріші, яких тільки можна знайти. Кажуть, що найглибша жорстокість йде від глибокої ніжності. Вони щорічно прочісують вздовж і поперек всю Д'хару і набирають лише півдюжини. Морд-Сіт ламають три рази.

Його очі мимоволі розширилися.

— Три рази? — Прошепотів він.

Денна кивнула.

— Перший раз так, як я зламала тебе. Це щоб зломити дух. Другий раз — щоб позбавити співчуття. На очах у майбутньої Морд-Сіт наставник мучить її матір до тих пір, поки та не помре. На третій раз ламають останній бар'єр: страх зробити іншому боляче. Нас навчають заподіювати людям біль і насолоджуватися цим. Дівчинку змушують зламати власного батька, перетворити його в слухняну маріонетку, а потім замучити до смерті.

У Річарда по щоках текли сльози.

— І тебе змусили пройти через це?

— Те, що я творила з тобою, не йде ні в яке порівняння з тим, що робили зі мною, коли ламали вдруге і втретє. Чим м'якше і добріше дівчинка, тим краща з неї вийде Морд-Сіт. Але її важче зламати у другий, і особливо в третій раз. Магістр Рал вважає мене особливою, тому що їм було нелегко зламати мене вдруге. Мама довго мучилася, вона не хотіла вмирати, не хотіла позбавляти мене останньої надії. Але від цього було тільки гірше. І мені, і їй. Третя ломка їм не вдалася. Мене вже хотіли вбити, але втрутився сам Магістр Рал. Він сказав, що, якщо мене все ж вдасться зламати, я стану чимось особливим. Він сам взявся за мене. Це він зламав мене втретє. В той день, коли я вбила батька, він узяв мене до себе в ліжко. У нагороду. Ця нагорода залишила мене безплідною.

Ковток в горлі заважав Річарду говорити. Він тремтячою рукою відкинув з її лиця пасмо волосся.

— Я не хочу, щоб тобі завдавали болю, пані Денна. Ніхто і ніколи.

— Для мене велика честь, — прошепотіла крізь сльози Денна, — що Магістр Рал покарав мене моїм власним ейджілом.

Річард сидів нерухомо.

— Сподіваюся, пані Денна, що завтра він уб'є мене, і я більше ніколи не побачу, як тебе мучать.

В її очах грали відблиски полум'я.

— Я творила з тобою таке, чого не творила ще ні з ким, і ось ти — перший, хто пошкодував мене, перший, хто захотів вгамувати мій біль. — Вона сіла на ліжку і взяла миску. — Тут ще дещо залишилося. Я змащу твої рани там, де Констанція торкалася тебе без моєї згоди.

Денна змастила йому плечі, груди, живіт. Очі їх зустрілися. Її рука завмерла. Повисло мовчання. Денна нахилилася і ніжно поцілувала його, потім відсторонилася, обняла однією рукою і поцілувала ще раз.

Вона опустилася на ліжко, взяла його руку і обома руками притиснула її до своїх грудей.

— Іди до мене, коханий. Я хочу тебе прямо зараз.

Річард кивнув і потягнувся за ейджілом. Денна торкнулася його зап'ястя.

— Сьогодні я хочу тебе без ейджа. Покажи мені, будь ласка, як це буває без болю.

Вона обняла його і ніжно притягнула до себе.

Вранці Денна повідомила, що сьогодні занять не буде:

— Магістр Рал, — пояснила вона, — надав нам честь, виявивши бажання особисто поговорити з тобою. Він чекає нас після