Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Демміні зблід.
— Я зрозумів тебе, Магістр Рал. Все буде виконано, як ти велиш.
Він схилився в прощальному поклоні і попрямував до виходу. Біля дверей Демміні на секунду затримався, глянувши з недоброю усмішкою на Річарда.
— Продовжуй! — Блакитні очі Рала знову вп'ялися в бранця.
Річард зрозумів, що зайшов надто далеко. Так далеко, що вибору не залишається.
Він приготувався гідно зустріти смерть.
— Не буду. Ти не зможеш змусити мене говорити. Нічим. Я радісно прийму будь-які муки. Я радісно прийму смерть.
Денна не встигла донести ейдж до його потилиці і завмерла, зупинена лютим поглядом блакитних очей. Річард відчув, як розтулилась рука, що тримала його за волосся. Один із охоронців підійшов до Морд-Сіт і схопив її за горло.
— Ти доповідала, що зламала його! — Очі Рала блиснули недобрим блиском.
— Так і було, Магістр Рал, — прохрипіла Денна. — Клянусь тобі, так і було!
— Ти сильно розчарувала мене.
Стражник ривком підняв нещасну, ноги її повисли в повітрі. Річард почув протяжний крик. Крик болю і відчаю. Колишня сила сліпучо яскравим полум'ям спалахнула в його душі. Денні погано! Річард отримав владу над магією, схопився з колін і кинувся на допомогу. Намертво здушивши лівою рукою плече стражника, правої він схопив його за волосся і різко рвонув назад. Почувся хрускіт. Величезний чолов'яга мляво осів на землю. Не зволікаючи ні секунди, Річард стрімко повернувся назустріч другому стражнику. Той був уже зовсім близько. Річард перехопив ідучу до нього руку з кинджалом і з силою вивернув її назад. Противник — гора м'язів — розігнавшись, не зміг зупинитися. Річард холоднокровно направив кинджал вістрям вгору. Мить — і ворог впав до його ніг, так і не встигнувши зрозуміти, що сталося. У його широко розкритих очах застигло здивування.
Річард стояв нерухомо, задихаючись від напору бушуючої в ньому сили, нічого не розрізняючи крізь розпечене біле марево. Біле від жару магії.
Денна піднесла руки до горла і зігнулася, важко дихаючи.
Даркен Рал мовчки дивився на Річарда, машинально облизуючи кінчики пальців.
Страшна біль, спричинена магією Морд-Сіт, змусила Річарда впасти на коліна і схопитися за живіт.
— Магістр Рал, — схлипнула Денна, — дозволь мені відвести його. Завтра вранці, якщо йому вдасться пережити цю ніч, він відповість на всі твої питання. Клянуся, я зроблю все, щоб спокутувати свою провину!
— Ні, — задумливо протягнув Рал. — Прости мене, дитя. Ти ні в чому не винна. Я і не уявляв собі, з чим нам довелося зіткнутися. Звільни його від болю.
Річард полегшено зітхнув і підвівся з колін. Він раптом усвідомив, що всі ці дні перебував наче в кошмарному сні. Мара розсіялася, але дійсність виявилася страшнішою будь-якого кошмару. Всі думки, почуття та спогади, які він зусиллям волі загнав у найпотаємніші глибини підсвідомості, вирвалися нарешті на свободу. Він не стане більше калічити себе. Нехай йому судилося померти, він помре людиною, не втративши власної гідності. Річард не дав волі гніву, обличчя його залишалося зовсім байдужим, лише в очах палахкотіли відблиски полум'я. Того полум'я, яке горіло в його серці.
— Тебе навчив цьому Чарівник? — Похмуро поцікавився Рал.
— Чому?
— Розщеплювати свідомість. Це єдиний спосіб уникнути знищення особистості.
— Не розумію, про що ти говориш.
— Ти розщепив свідомість, щоб врятувати головне, те, що становить саму основу особистості, пожертвувавши заради цього всім іншим. Магія. Морд-Сіт не владна над людиною, яка розщепила свідомість, і не в стані зламати його. Покарати — так, але не зламати. — Рал повернувся до Денни. — Прости, дочко моя. Я був неправий, вважаючи, що ти підвела мене. Ти зробила все можливе і неможливе в спробі зламати волю свого вихованця. І не твоя вина, що йому вдалося зберегти себе. Небагато Морд-Сіт змогли б завести його так далеко. На жаль, це особливий випадок.
Даркен Рал посміхнувся, облизав кінчики пальців і пригладив ними брови.
— Ну а тепер ми з Річардом поговоримо без свідків. Визволи його від болю на той час, поки він зі мною в саду. Магія Морд-Сіт не допоможе, а лише завадить нашій розмові. Ти вільна. Повертайся до своїх покоїв. Я дотримаю слова: якщо Річард залишиться в живих, він повернеться до тебе.
Денна схилилася в глибокому поклоні.
— Все моє життя — служіння тобі, Магістр Рал.
Вона обернулася до Річарда і, дивлячись йому в очі, прошепотіла:
— Я вірю в тебе, коханий. Не розчаруй мене.
Усмішка промайнула на губах Річарда.
— Ніколи, пані Денна.
Він проводив Морд-Сіт довгим поглядом. В душі піднялася хвиля гніву, і Річард не став зупиняти її. Він хотів знову відчути себе тим, ким був насправді — Шукачем Істини. Він ненавидів і в той же час шкодував Денну. Його захлеснула лють проти тих, хто так безжально скалічив її. «Бідна моя, що вони з тобою зробили? — Промайнуло у нього в мозку. — Не думай про завдання, думай про рішення», — твердо сказав собі Річард. Погляд його спрямувався на Дарка Рала. Лице противника зберігало безтурботний спокій. Річард постарався опанувати почуттями і змусив себе надіти таку ж непроникно-відсторонену маску.
— Тобі відомо, що я хочу почути Книгу Зниклих Тіней. Всю. Від першого до останнього рядка.
— Убий мене.
— Ти хочеш померти? — З ввічливою посмішкою поцікавився Рал.
— Так. Убий мене, як убив мого батька.
Не перестаючи посміхатися, Дарка Рал злегка наморщив лоба.
— Твого батька? Але я не вбивав його.
— Мій батько Джордж Сайфер! Ти
