Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Вона скоса кинула на нього швидкий погляд і знову втупилася перед собою.

— Легше не стало. Так що ми йдемо гуляти.

Річард ніколи не відходив так далеко від покоїв Денни. Він несміливо озирався на всі боки. Часом їм траплялися майданчики для посвячення, відкриті небу і сонцю. На кожному такому майданчику в центрі стояли камінь і дзвін. Подекуди замість піску росла акуратно підстрижена трава, подекуди камінь виступав прямо з басейну. В чистйй, прозорій воді хлюпалися різнокольорові рибки. Підлоги в залах були оброблені мозаїчною плиткою, колони піднімалися на запаморочливу висоту, витончені арки радували око. Крізь величезні стрілчасті вікна в зали лилося сонячне світло, і в цих променях все навколо ставало якимсь повітряним.

Всюди були люди в білих шатах. Здавалося, ніхто нікуди не поспішає, але всі були зайняті справами. Річарда вразила відсутність воїнів. Більшість мешканців палацу проходили повз нього і Денні, немов не помічаючи їх. Деякі зупинялися і перекидалися з Морд-Сіт парою слів.

Річарда потрясли розміри палацу. Залам і коридорам не було числа. Тут і там траплялися широкі сходи. В одній залі стояли величезні статуї оголених людей, застиглих в гордих позах. Вони були висічені з блискучого білого каменю з золотими прожилками. Річарду ні разу не вдалося помітити жодного темного, потворного або просто брудного місця. Все, що відкривалося його погляду, було воістину прекрасне. Звук кроків в цих величезних залах був подібний благовійному шепоту. Річард гадав, хто ж міг задумати такий величезний палац, не кажучи вже про те, щоб його побудувати. Мабуть, на це пішли життя багатьох поколінь.

Денна привела його на великий майданчик під відкритим небом. Густа трава, вікові дерева, мощені плиткою доріжки… Вони брели по стежці, і Річард ніяк не міг надивитися на дерева.

Денна спостерігала за ним.

— Ти любиш дерева, так?

Він кивнув.

— Дуже, пані Денна.

— Чому?

Річард на мить замислився.

— Здається, це частина мого минулого. Я пам'ятаю, дуже смутно, що був провідником. Думаю, лісовим провідником. Але я вже мало що пам'ятаю, пані Денна. Мабуть, тільки те, що я люблю ліс.

— Коли ламають, забуваєш про минуле, — тихо сказала вона. — Чим більше я буду з тобою займатися, тим більше ти будеш забувати. Скоро ти забудеш все.

— Так, пані Денна. Пані Денна, а що це за місце?

— Народний Палац. Осередок влади Д'хари. Будинок Магістра Рала.

Вони пообідали не там, де зазвичай. Денна веліла йому сісти на стілець. Він так і не зрозумів, навіщо. На другу посвяту вони вирушили на майданчик, де замість піску був басейн, а потім довго йшли кудись, минаючи величні зали, поки нарешті не опинилися в знайомих місцях. Після прогулянки Річард відчув себе краще.

Повернувшись з вечірньої посвяти. Денна зв'язала йому руки за спиною і підтягла до стелі, але не настільки, щоб він втратив рівновагу. Плечі все ще боліли, але Річард тільки злегка скривився.

— Як спина, пані Денна? Тобі не стало краще? Прогулянка допомогла?

— Терпіти можна.

Дивлячись в підлогу, вона обійшла навколо Річарда. Нарешті зупинилася перед ним, перекочуючи ейдж на долоні.

Денна не піднімала очей. Її голос був ледве чутний.

— Скажи, що вважаєш мене потворою.

Річард дивився на неї до тих пір, поки вона не підняла нарешті очі.

— Ні. Це було б неправдою.

На її губах з'явилася сумна усмішка.

— Це було помилкою, любов моя. Ти не послухався мого наказу і, крім того, забув про звернення.

— Я знаю, пані Денна.

Денна знову опустила очі, але голос її став трохи сильніше.

— Від тебе одні неприємності. Не знаю, чому магістр Рал звалив це на мене. Ти заслужив дві години.

І Денна чесно змусила його відпрацювати ці дві години. Не так жорстоко, як завжди, але достатньо, щоб змусити його кричати від болю і благати про пощаду. Після занять Денна сказала, що спина в неї ще не пройшла і вона знову спатиме на підлозі, а Річард — на ліжку.

На наступний день все повернулося у звичне русло, але заняття стали легшими, звичайно, не рахуючи тих моментів, коли за нього приймалася Констанція. Денна уважно стежила за подругою і осмикувала її більш жорстко, ніж раніше. Констанції це не подобалося, і часом вона кидала на Денну здивовані погляди. Якщо Констанція проявляла більше жорстокості, ніж того хотіла Денна, наступного разу її не запрошували.

Як тільки заняття стали легшими, у Річарда почало прояснюватися в голові, і він став потихеньку відновлювати в пам'яті минуле. Кілька разів, коли у Денни боліла спина, вони відправлялися в довгі прогулянки і бродили по нескінченних, дивно красивих залах.

Одного разу, після другої присвяти, Констанція запитала, чи можна їй приєднатися до них. Денна, посміхнувшись, відповіла:

— Так.

Констанція попросила віддати навчання їй і знову отримала згоду. Вона була зліша звичайного. У Річарда по щоках текли сльози. Він сподівався, що, коли біль стане зовсім вже нестерпною, Денна, як звичайно, покладе цьому край. Але як тільки Денна піднялася зі стільця, в кімнату увійшов чоловік.

— Пані Денна, тебе вимагає Магістр Рал.

— Коли?

— Негайно.

Денна зітхнула.

— Констанція, ти закінчиш заняття?

Констанція заглянула Річарду в очі і посміхнулася.

— Ну звичайно, Денна.

Річард прийшов в жах, але не зважився вимовити ні слова.

— Його час майже закінчився. Відведи його в мої покої і залиш там. Думаю, я скоро прийду.

— З задоволенням, Денна. Можеш на мене покластися.

Денна зібралася йти. Констанція зловісно посміхнулася Річарду. Її обличчя було зовсім близько. Різким рухом вона розстебнула йому пояс. У Річарда перехопило подих.

— Констанція, — Денні довелося повернутися, — я не хочу, щоб ти робила це.