Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Рал розвів руками, всім виглядом виявляючи повне здивування.
— Я й не заперечую, що вбив Джорджа Сайфера. Але твого батька я не вбивав.
Річард був абсолютно збитий з пантелику.
— Що ти хочеш цим сказати?
Рал мовчки обійшов навколо бранця, критично оглядаючи його з усіх сторін. Річард здивовано стежив за його рухами.
— Відмінно. Просто чудово. Нічого не скажеш, спрацьовано на славу. Нічого більш досконалого мені ще не доводилося зустрічати. Тут відчувається рука майстра.
— Ти про що?
Дарці Рал звично облизав пальці і зупинився, задумливо дивлячись на Річарда.
— Тебе оточує мережа Чарівника. Я ніколи не бачив нічого подібного. Мережа накручена на тебе щільно, як кокон. Вона досконала і тримається вже досить довго. Не думаю, що зміг би її розплутати.
— Якщо в твої наміри входить довести, що Джордж Сайфер мені не батько, дарма стараєшся. Якщо ж ти просто вирішив переконати мене в тому, що ти божевільний, не варто було трудитися. Я і так це знаю.
— Милий хлопчик, — засміявся Рал, — мене найменше хвилює питання, кого ти вважаєш своїм батьком. Тим не менш, мережа Чарівника існує і приховує від тебе правду.
— Невже? Ну давай пограємо в цю гру. І хто ж у такому разі мій справжній батько?
— Не знаю. — Рал знизав плечима. — Мережа приховує це. Деякі припущення у мене, звичайно, є. Вони засновані на тому, що я бачив. — Усмішка зійшла з його обличчя. — Що говорить Книга Зниклих Тіней?
— І це все, про що ти хотів дізнатися? Ти розчарував мене.
— Як так?
— Ну, після того, що сталося з твоїм нелюдом-батьком, тобі слід було б поцікавитися, як звуть старого Чарівника.
Рал метнув на співрозмовника ненавидячий погляд і облизав кінчики пальців.
— Як звуть старого Чарівника?
Настала черга Річарда торжествувати перемогу. Він посміхнувся і розвів руками.
— Розпори мені живіт. Ім'я Чарівника написано у мене на кишках. Доведеться тобі трохи попрацювати.
Річард і не намагався припинити кпини. Усвідомлення власної беззахисності радувало його: варто тільки як слід розлютити Рала, і той вб'є його. А разом з ним загине і Книга. Ні Книги, ні шкатулки… Даркен Рал помре, і Келен виявиться в безпеці. Все інше не має значення.
— Перший день зими вже не за горами. Всього через тиждень я сам дізнаюсь ім'я старого Чарівника і одержу владу над ним. І тоді йому не втекти від розплати.
— Через тиждень ти будеш мертвий. У тебе в руках лише дві скриньки.
— Ти правий, Річард, — Рал знову облизав пальці і погладив ними брови. — Зараз у мене дійсно тільки дві скриньки. Третя ще в дорозі, але скоро і вона буде тут.
— Порожня бравада! — Річард постарався приховати занепокоєння. — Тобі залишилося жити рівно тиждень.
Рал підняв брови.
— Я сказав правду. Тебе зрадили. Той, хто допоміг мені схопити тебе, заволодів і скринькою. Через два дні її доставлять до Палацу.
— Я не вірю жодному твоєму слову, — рівним голосом промовив Річард.
— Не віриш? Ну що ж, підемо, я тобі дещо покажу.
Даркен Рал лизнув кінчики пальців, повернувся і попрямував в глиб саду, повільно крокуючи вздовж краю піску. Річард пішов за ним. Рал зупинився біля дивної, схожої на вівтар споруди. На клиноподібному камені білого кольору спочивала гладка гранітна плита, підтримувана з двох сторін потужними приземкуватими тумбами. На рівній гранітній поверхні плити стояли дві шкатулки Одена. Одна, прикрашена дорогоцінними каменями, — точна копію тієї, що була у Річарда. Інша — чорна, як нічний камінь. Здавалося, жоден промінь світла не відбивається від її поверхні. Захисного покриву на другий скриньці не було.
— Дві шкатулки Одена, — оголосив Дарці Рал. — Як ти думаєш, став би я витрачати час і сили на пошуки Книги, не будь у мене повної впевненості щодо третьої? Остання шкатулка зберігалася у тебе. Мені повідомив про це той, хто тебе зрадив. Скоро її доставлять до Палацу. Будь мої слова порожньою бравадою, я не питав би тебе про Книгу. Я відразу розпоров б тобі живіт, щоб дізнатися, де ти сховав шкатулку.
— Хто він? Назви ім'я зрадника! — Гнівно вигукнув Річард. — Назви його, або…
— Або що?.. Або ти розпореш мені живіт і прочитаєш це ім'я за допомогою антропомантй? Я не видаю імена тих, хто мені допоміг. Ти не єдиний, хто має честь.
Річард не знав, чому вірити. Одне ясно: Даркен Рал не став би витрачати дорогоцінний час на пошуки Книги, не май він усіх трьох скриньок. Значить, серед тих, кому Річард довіряв, виявився зрадник. Йому було важко, майже неможливо змиритися з цим, але інших пояснень не існувало.
— Убий мене, — тихо, майже пошепки промовив Річард. — Я все одно нічого тобі не скажу. Може, вдавшись до антропомантй, ти зможеш домогтися більшого.
Він відвернувся, схрестивши руки на грудях.
— Для початку я повинен переконатися в правдивості твоїх слів. Звідки мені знати, що ти не брешеш з приводу Книги. Раптом виявиться, що ти вивчив тільки першу сторінку? Або що тебе просто підучили, як обдурити мене?
— Мені байдуже, віриш ти чи ні, — відповів Річард, не повертаючи голови.
— Мені здавалося, тебе турбує доля сповідниці. — Рал потиснув плечима. — Бачиш, якщо тобі не вдасться переконати мене в тому, що ти говориш правду, я спробую прочитати що-небудь за нутрощами Келен. Застосування антропомантй дає іноді дивовижні результати.
— Я думав, ти розумніший, — Річард гнівно блиснув очима. — Подібний вчинок став би для тебе фатальним. Як, цікаво, ти зможеш переконатися в істинності Книги, не вдаючись до послуг сповідниці? Убивши Келен, ти втратиш свій останній шанс.
— Порожня розмова. — Рал знизав плечима. — З якого дива я повинен вірити тому, що ти
