П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Під час битв з Імперським Орденом, які захопили Ебініс і вирізали беззахисних жінок і дітей, Келен не раз доводилося бачити, як Чандален трогою обезголовлював ворожих вартових і солдатів. Для битви зі злим духом — курячим монстром — він не став би озброюватися трогою.

У кулаці Чандален стискав п'ять списів. По потемнілій поверхні гострих, як бритва, наконечників Келен здогадалася, що їх тільки що натерли отрутою. Оброблені таким чином списи вимагали дуже обережного поводження.

У замшевому мішечку на поясі він ніс кістяну коробочку з темною пастою, зробленої з листя банду — отрути, що вбиває через десять кроків. Також Чандален ніс із собою кілька листочків квессін-доу, протиотрути від десятикрокової отрути. Застосовувати протиотруту потрібно було дуже швидко: сама назва отрути говорила, з якою швидкістю вона діє.

— Ні, Птахолов ще не знайшов курку-що-не-курка, — відповіла Келен. — Чому ти розмальований глиною і так озброєний? Що відбувається?

Чандален переступив через курку, не зволив забратися з дороги.

— У моїх людей, тих, що в далекому патрулюванні, виникли деякі проблеми. Я повинен піти подивитися, в чому там справа.

— Проблеми? — Насторожилась Келен. — Якого роду проблеми?

— Точно не знаю, — знизав плечима чандали. — Мисливець, що прийшов з доповіддю, повідомив, що там якісь люди з мечами…

— Орден? Імперці, що йдуть з битви, що велася на півночі? Це можуть бути мародери, які забрели занадто далеко, або розвідники. Може, нам варто послати повідомлення генералу Райбаху? Його армія ще неподалік і встигне повернутися і нанести удар, якщо генерала вчасно оповістити.

Чандален жестом заспокоїв її.

— Ні. Ми разом з тобою билися з солдатами Імперського Ордена. Це не імперські війська і не розвідники. Мої люди не думають, що ці люди вороже налаштовані, але мені доповіли, ніби вони сильно озброєні і дуже впевнені в собі, що говорить про досвід. Оскільки я знаю вашу мову, мої люди хочуть, щоб при зустрічі з настільки небезпечними чужаками ними керував я.

Келен було зібралася жестом кликнути Річарда.

— Мабуть, нам з Річардом краще піти з тобою.

— Ні. Є багато бажаючих подорожувати нашими землями. Ми часто зустрічаємо чужаків з рівнин. Це мій обов'язок. Я сам займуся цим і не дозволю їм підійти до села. До того ж вам двом положено насолоджуватися першим днем сімейного життя.

Келен мовчки полоснула поглядом продовжуючого сортувати курей Річарда.

Через її голову Чандален звернувся до стоячого неподалік Птахолова.

— Поважний старійшина, я повинен відправитися до моїх людей. Наближаються чужинці.

Птахолов подивився на того, хто був тут свого роду генералом, відповідальним за оборону Племені Тіни.

— Будь обережний. Поблизу бродять недобрі духи. — Чандален кивнув. Перш ніж він встиг віддалитися, Келен схопила його за руку.

— Не знаю, як там щодо злих духів, але інші небезпеки теж є. Будь обережний, добре? Річард дуже стривожений. Може, я й не розумію причини, але довіряю його інтуїції.

— Ми ж з тобою разом воювали, Мати-сповідниця! — Підморгнув Чандален. — Ти ж знаєш, я занадто сильний і хитрий, щоб мене можна було обдурити.

Дивлячись услід Чандалену, що пробирався серед курячої метушні, Келен звернулася до Птахолова:

— Ти виявив небудь… підозріле?

— Я ще не побачив курку-що-не-курка, але буду продовжувати шукати, поки не знайду, — відповів Птахолов.

Келен намагалася знайти спосіб ввічливо поцікавитися, чи тверезий вже високоповажний старійшина, але, не знайшовши, вирішила запитати про інше:

— А як ти визначаєш, що курка — не курка? Засмагле обличчя того зосереджено зморщилося.

— Я просто відчуваю.

Келен вирішила, що уникнути слизької теми все ж не вдасться.

— Можливо, оскільки ти відзначив весілля випивкою, тобі лише здалося, ніби ти щось бачив?

Від широкої посмішки зморшки на обвітреному лиці старійшини стали ще глибше.

— Можливо випивка розслабила мене настільки, що я став краще бачити.

— І ти все ще… розслаблений? Схрестивши руки на грудях, Птахолов уважно оглядав курей.

— Я знаю, що я бачив.

— А звідки ти знаєш, що це була не курка? — Потеребивши пальцем ніс, він деякий час міркував над питанням. Келен терпляче чекала, спостерігаючи, як Річард швидко нишпорить серед курей, ніби розшукує загублену улюблену тваринку.

— На святах на зразок вашого весілля, — вимовив через деякий час Птахолов, — наші чоловіки в танцях розповідають різні історії, що трапилися в житті нашого племені. Жінки не танцюють такі танці, тільки чоловіки. Але у багатьох історіях персонажі — жінки. Ти бачила такі танці?

— Так. Вчора я бачила, як танцюристи зображували історію перших людей Племені Тіни, наших праматері і батька.

Старійшина посміхнувся, ніби ця згадка зачепила якісь ніжні струнки в його душі. Це була посмішка гордості за свій народ.

— Якби ти з'явилася в середині танцю і нічого не знала про наше плем'я, здогадалася б ти, що танцюрист, який зображав праматір нашого племені, — не жінка?

Келен задумалася. У Племені Тіни для таких танців були спеціальні облачення. Ні з якого іншого приводу їх ніколи не надягали. І для Племені Тіни танцюристи в таких шатах були захоплюючим видовищем. Чоловіки, що зображували жіночі партії в цих танцях, докладали багато зусиль, щоб здаватися жінками.

— Точно не скажу, але швидше за все я б зрозуміла, що це не жінки.

— А яким чином? Що б їх видало? За якими ознаками ти б це зрозуміла? Ти впевнена?

— Навряд чи я зумію це пояснити. Просто дещо здається не так. Думаю, дивлячись на них, я точно б знала, що це чоловік, а