П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Тут вперше за весь час бесіди він повернув на неї свої карі очі.

— Ось і я знаю, що це не курка.

— Може, вранці, коли ти виспишся як слід, дивлячись на курку, ти побачиш лише курку?

Птахолов на цей сумнів у своїй розсудливості відреагував лише легкою усмішкою.

— Тобі треба піти поїсти. Забери з собою свого новоспеченого чоловіка. Я пошлю кого-небудь за вами, коли знайду курку-що-не-курка.

Не встигла Келен подумати, що думка дуже навіть непогана, як побачила, що Річард направляється до них. Вона вдячно схопила Птахолова за руку.

На те, щоб зібрати всіх курей, пішов майже весь залишок дня. Довелося зайняти обидві хатини, відведені для злих духів, і ще одну порожню. У настільки серйозній справі взяла участь мало не все село. Роботка виявилася не з легких.

Дітлахи проявили себе просто безцінними помічниками. Підігріті почуттям відповідальності, що беруть участь у вирішенні такої важливої для села справи, вони вказали всі місця, де ховаються і сидять на сідалах кури. Мисливці дбайливо зібрали всіх курей, хоча Птахолов тоді вказав на пеструху тієї ж породи, що Річард вигнав з дому, коли прийшов на зустріч з Зеддом, і тієї ж породи, що Річард, за його словами, бачив під стріхою будинку, коли вони прийшли до Юні.

Щоб переконатися, що всі кури до єдиної зібрані а трьох хатинах, по всьому селі провели ретельні пошуки.

Наближаючись, Річард швидкою посмішкою привітав Птахолова, але очі його залишалися серйозними. Келен пробігла пальцями по його сильній руці, радіючи, незважаючи на сильне роздратування, що може знову торкнутися його.

— Птахолов каже, що ще не знайшов потрібну тобі курку, але буде продовжувати пошуки. Він запропонував нам піти поїсти, а він пошле кого-небудь за нами, коли її знайде.

— Він не знайде її тут, — кинув Річард, прямуючи до дверей.

— Тобто як? Звідки ти знаєш?

Якщо Келен все це просто набридло, то Річард був відверто злий, що не знайшов шукане. Келен подумала, що він вважає, ніби довіра до його слів під загрозою. Зедд з Енн мовчки стояли біля дверей, тихо спостерігаючи, як Річард веде пошуки, не заважаючи йому робити те, що він вважає за потрібне.

Річард на секунду завмер, наїжачивши рукою густу шевелюру.

— Хтось із вас знає книгу під назвою «Близнюк Гори»?

Зедд потер підборіддя, задумливо дивлячись на солом'яну стріху.

— Боюся, що ні, мій хлопчику.

Енн, судячи з усього, подумки перебирала знайомі назви.

— Ні. І ніколи не чула про таку. Річард ще раз оглянув набиту курми курну кімнату і вилаявся крізь зуби.

— А про що вона, мій хлопчику? — Почухав вухо Зедд. Річард, навіть якщо і розчув питання за пануючим пташиним гомоном, то не подав вигляду і не відповів.

— Мені потрібно оглянути решту курей.

— Я можу запитати у Верні і Уоррена, якщо це так важливо. — Енн дістала з кишені маленьку книжечку. — Уоррен може знати.

Річард розповів Келен, що книжечка, яку Енн носить із собою і тепер показала йому, називається «дорожний журнал» і вона чарівна. Дорожні журнали парні, і все, написане в одному з них, миттєво з'являється в двійнику. Сестри Світла, відправляючись у довгі мандри, користувалися цими маленькими книжечками як засобом зв'язку. Почувши пропозицію аббатиси, Річард просвітлів:

— Так, будь добра! Це важливо, — і знову рушив до дверей. — Мені треба йти.

— Піду подивлюся, як там жінка, яка втратила дитину, — повідомив Зедд. — Допоможу їй трохи легше перенести горе.

— Річард, — окликнула Келен, — ти не хочеш перекусити?

Річард лише жестом запропонував їй слідувати за ним і вийшов на вулицю, перш ніж вона встигла договорити. Зедд лише здивовано знизав плечима і пішов за онуком. Келен, крякнувши з досади, рушила за ними.

— Мабуть, для тебе, сповідниці, вийти заміж по любові — це як казка, раптом втілена в життя, — сказала Енн, не рухаючись з місця, де вже простояла биту годину.

Келен різко обернулася:

— Ну так, це так.

Енн посміхнулася зі щирою теплотою:

— Я так рада за тебе, дитя, що з тобою сталося диво і ти отримала у чоловіки людину, яку любиш.

Пальці Келен лягли на ручку дверей.

— Іноді мене це саму дивує.

— Мабуть, прикро, коли чоловік приділяє увагу іншим справам, а не молодій дружині, начебто ігнорує її, — стиснула губи Енн. — Особливо в перший день після весілля.

— А! — Келен відпустила ручку і склала руки за спину. — Так ось чому Зедд пішов! Між нами передбачається жіноча розмова, так?

Енн засміялася.

— Ох, як же я люблю, коли чоловіки, яких я поважаю, одружуються на розумних жінках! Ніщо так не визначає характер чоловіка, як його ставлення до розумних людей.

Келен зітхнула і підперла плечем стінку.

— Я знаю Річарда і знаю, що він не навмисне випробовує моє терпіння… Але це дійсно наш перший день. Я чомусь думала, що він пройде трохи інакше, ніж… ніж в полюванні за уявним курячим монстром. Мені здається, він так заклопотаний тим, щоб зі мною нічого не сталося, що сам вигадує небезпеки.

— Річард дуже любить тебе, — співчутливо сказала Енн. — Я бачу, що він стривожений, хоча і не розумію чому. На Річардові лежить колосальна відповідальність. — Співчуття миттєво зникло з її голосу. — Всі ми повинні йти на жертви, коли мова йде про Річарда. — І вона зробила вигляд, що дивиться на курей.

— У цьому самому селі, ще до того, як упав сніг, — рівним виваженим тоном відповіла Келен, — я віддала Річарда