Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Хоча, ні, спроби зрозуміти дії Посвяченого були небезпечними: «Розуміючи — уподібнюєшся!» Тому Лаванда не розуміла, наполегливо і відчайдушно. Поки не досягнута повна тотожність, поки залишаються протиріччя, особистість, похована під завалами брехні, має шанс воскреснути.
Не можна сказати, що метр Хаіно був винахідливішим за Дерика в плані пошуку аргументі, але невербальні методи впливу використовував на порядок краще.
«У нас навіть в армійському особливому відділі так мізки не парять!» — обурювалася полковник Кілозо після чергових невинних розмов за чаєм з тістечками.
Місяць-другий це було цікаво, а потім почало втомлювати. На відміну від покійного помічника, метр Хаіно не бентежився, не відступав, не ослаблював тиску, і не випускав свою нову знайому з поля зору. Що вже гірше: Лаванда не була певною, що несподіванка допоможе їй вислизнути з-під такого щільного нагляду. І потім, який результат? Слово армійського полковника проти слова поважаного представника суспільства. Тут не передова і не ближня варта, простого знання не вистачить, потрібні докази.
«Потрібно упіймати їх на гарячому. От тільки у мене на очах він нічого такого не робив, а труп Дерика де вже знайдеш. Всі змінені — слуги Еверґріна; тих, хто засвітився в Септонвілі, уже нема серед живих. Заслужити ще більше довіри не вийде, не обдуривши Хаіно, а він відчуває, що я не така проста. Залишається сподіватися на випадкову нагоду.»
Встановився певний паритет: Лаванда не могла бути ще більш брехливою, а метр Хаіно ще більш переконливим. Залишалося зрозуміти, чиє терпіння закінчиться раніше. Що зробить Чудесник, якщо йому набридне возитися з безтолковою білою: забуде про неї чи зачистить кінці?
Йшли дні, тижні, місяці, змінялися притулки і пори року. Новин ззовні шпигунка не отримувала, і навіть газети потрапляли їй до рук дуже вряди-годи. У хвилини слабкості Лаванді починало здаватися, що полковник армії — це сон (ну, який може бути шпигун з білого?), а все її життя насправді протекло в тихому містечку Септонвіль, оточене кішками і племінниками. Часом вона прокидалася вночі з панічним бажанням бігти, рятуватися, і лише величезним зусиллям стримувала себе від того, щоби почати робити дурниці. Були і раціональні тривоги: навіть якщо у неї вийде знайти вбивчий компромат на Хаіно, це свідчення треба буде якось переправити владі, причому, швидко, а вільного виходу з володінь Чудесників вона для себе не заслужила. Треба було завербувати помічника (серед фанатичних сектантів!), який би не обов’язково усвідомлював наслідки своїх дій.
Випадковості сприяють тим, хто підготувався, а ті, хто шукає — знаходять. На початку весни Хаіно зненацька кудись поїхав, залишивши численну паству у власному особняку неподалік від Дрейзела. З собою Чудесних взяв кількох перевірених сектантів і рудого Ґертані (на думку Лаванди, той зайняв місце Дерика). Небезпека викриття ненадовго відступила, настав час діяти. На роль «крота» у шпигунки було два кандидати: літній алхімік, похмурий і відлюдькуватий тип на ім’я Чон Адарік, і молодий хлопець, який не займав у ієрархії секти якогось конкретного положення, клаповухий коротун на ім’я Сем. З іншими сектантами Лаванда зв’язуватися не наважувалися (суцільні захоплені ідіоти або змінені), але і цих двох слід було старанно перевірити. Часу, звичайно, обмаль, але поспіх може все загубити. Роботі шпигунки допомагав введений Хаіно звичай збиратися вечорами і разом проводити час, звичай, який ніхто не подумав відмінити — Учитель поїхав, але особа Посвяченого давлиа на мешканців особняка, як важкі жорна млина.
Отже, кого ж вибирати?
Похмурість Адаріка можна було толкувати як розчарування у справі Чудесників і готовність відмежуватися від секти, але такі висновки треба було якось підтвердити. Сем виглядав легковажним і флегматичним, давав оточуючим спеціально немудрі поради, посміхався жартам, але щирого сміху Лаванда від нього не чула. Часом в погляді юнака білій ввижалося щось неналежне. Презирство? Ненависть? Бридливість? Обоє виглядали трохи несповна розуму, але це в даному випадку нічого не означало.
Питання вирішилося саме по собі. Під час чергового вечірнього зборища Адарік, який перед тим спокійно читав газету в своєму кутку, раптом підхопився на ноги в неймовірному збудженні. Він почав бігати вітальнею, багровіючи на очах, пхати всім під носа зіжмаканий папір і викрикувати якісь незрозумілі «от», «ци» і «ава». Лаванда не на жарт налякалася.
— Спокійніше, Чоні, — посміхнувся Сем, і голос у нього був такий гиденько-зневажливий, — ми зрозуміли, що ти хотів сказати.
Адарік повернув до нього перекошене обличчя, видав щось на кшталт «та-та-та» і кудись втік, продовжуючи розмахувати руками. Сем спокійно повернувся до свого заняття — він вишивав хрестиком.
З допитливості Лаванда підібрала розтерзану газету і показав пальцем: пан Міхельсон досить їдко відповідав на критику суспільної комісії і міністерського Круга. Силовим відомствам пропонували скоротити витрати, на що міністр суспільної безпеки відповідав переліком недавніх подій (починаючи з військової операції в Арангені і закінчуючи протистоянням у Фінкауні), а потім питався, чиїми життями уряд пропоную оплатити заявлену економію. Все логічно і в рамках публічної полеміки.
— Хаіно входить в цю комісію, і ідея платити магам менше грошей теж його.
Дуже пасує Чудесникам — спочатку підняти бучу, а потім запропонувати розігнати тих, хто слідкує за порядком!
— Комісію створювали два роки тому, — пояснив Сем, помітивши її сумніви. — Тоді ситуація була дещо іншою і багато з того, що сталося, не планувалося.
Так, навряд чи зрив ритуалу був для сектантів нормою. Лаванда обережно кивнула, і молодий Чудесник повернувся до своїх п’ялець. Отже, один кандидат природнім чином відсіявся, вибору не залишалося, а задача навіть полегшилася. Наступного дня Лаванда підсіла до Сема.
Хлопець закотив очі:
— Тобі що, нема чим зайнятися?
— Нема, — несміливо кивнула біла.
— Піди, он, Мілені з козенятами допоможи!
Лаванда ображено надула губки:
— Вони буцкаються!
Сем важко зітхнув і уткнувся поглядом в п’яльці. Слід відмітити, виходило у нього дуже гарно. Біла запалилася ідеєю:
— Навчи мене також!
— Ні.
— Навчи!
— Ні.
— Навчи, навчи, навчи.
Головне хоча би раз наполягти на своєму, далі буде легше. Шкода, що в її віці важко виглядати милою кішечкою! Хоча, маги виглядають молодо. Сем пручався три дні (не інакше, давалася взнаки практика з Хаіно), але був змушений поступитися. Лаванді дали п’яльці, полотно, нитки і малюнки.
— Напевне, це дуже приємно — створювати красу, — зайшла шпигунка на ціль з другого боку. Їй терміново треба було втертися до хлопця в довіру.
У вітальні вони сиділи удвох.
— Я тобі один раз скажу і більше не повторюватиму, — буркнув Сем. — Я ненавиджу вишивати, і краса мені до лампочки.
— Тоді для чого… —
