П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Дякую, Хільдемара. Повинен сказати, що ти теж виглядаєш приголомшливо.

Її посмішка стала ширшою. Тільки він не міг зрозуміти — від щирого задоволення, чи бажання познущатися. З тих пір, як старий Суверен раптово преставився, вона не дуже-то соромилася демонструвати Далтону свою прихильність. Але з іншого боку, Далтон досить добре її знав, щоб не підставляти їй спину, фігурально висловлюючись. Він ніяк не міг вирішити, чи дійсно вона дружелюбна, чи ховає за спиною сокиру ката. Але в будь-якому випадку волів залишатися насторожі.

— У місті підрахунок голосів закінчено, і з периферії результати теж надходять.

Далтон подумав, що тепер розуміє причину її посмішки — вона знає результати голосування. Втім, в деяких речах ніколи не можна бути впевненим.

— Ну і як же відповіли добрі громадяни Андера на пропозицію Магістра Рала приєднатися до нього?

— Боюся, Магістр Рал нас не влаштовує, Далтон.

На його обличчі почала вимальовуватися невпевнена посмішка.

— Правда? І наскільки переконливо? Якщо відмова недостатньо потужна, Магістр Рал може порахувати, що у нього є привід наполягати на своєму.

Хільдемара лукаво знизала плечима.

— Жителі міста, природно, не вірять Магістрові Ралу. Семеро з десяти відмовили йому в довірі.

Далтон відкинув голову, заплющив очі і полегшено зітхнув.

— Спасибі, Хільдемара, — посміхнувся він. — А інші?

— Результати тільки почали надходити. Солдатам потрібен час, щоб доскакати сюди…

— Але на даному етапі? Як йдуть справи в цілому? Вона поводила пальцем по кришці столу.

— Дивно. — Далтон спантеличився:

— Дивно? Це як?

І тут вона підняла сяюче обличчя:

— У найгірших випадках тільки троє з чотирьох проголосували так, як потрібно нам. У деяких місцях вісім-дев'ять з десяти проголосували проти Магістра Рала.

Притиснувши руку до грудей, Далтон випустив ще одне полегшене зітхання.

— Я приблизно так і припускав, але в такій справі ніколи не можна сказати напевно.

— Просто вражаюче, Далтон! Ти чудо! — Вона змахнула рукою. — І навіть не знадобилося нічого фальсифікувати. Ти тільки уяви!

Далтон захоплено потряс кулаками.

— Дякую, Хільдемара! Спасибі за новини. А тепер вибач, я хочу негайно піти повідомити Терезі. Я був так зайнятий, що майже не бачив її останні тижні. Вона буде дуже рада таким новинам.

Він було рушив до дверей, але Хільдемара вперла палець йому в груди. В її посмішці знову з'явилося щось хиже.

— Упевнена, що Тереза вже в курсі.

— А хто міг їй повідомити раніше, ніж мені? — Насупився Далтон.

— Бертран.

— Бертран? З чого це він стане повідомляти Терезі такого роду новини?

Хільдемара манірно посміхнулася:

— Ах, ну ти ж знаєш, яким балакучим стає Бертран, коли знаходиться між ніг жінки, яку вважає привабливою.

Далтон застиг. В голові забили тривожні дзвони. Він почав пригадувати, як рідко бачив Терезу з тих пір, як Бертран став Сувереном. Згадав, як захоплено Тереза ставилася до персони Суверена. Згадав, як вона ніби провела всю ніч у молитвах після зустрічі з колишнім Сувереном. І з яким захопленням дивилася на Бертрана, коли Сувереном став він.

Зусиллям волі Далтон змусив себе зупинитися. Такого роду роздуми — ворог, який роз'їдає зсередини. Напевно Хільдемара, знаючи, наскільки він зайнятий останнім часом, просто вирішила вчинити йому неприємності або налякати. Дуже на неї схоже.

— Це зовсім не смішно, Хільдемара. — Грюкнувши рукою по столу, вона нахилилася до нього і провела пальцем по його вилиці.

— А я тебе і не смішу.

Далтон мовчки стояв, намагаючись уникнути невірного кроку, поки не з'ясує все досконально. Це цілком міг бути один з її мерзенних жартів, просто для того, щоб посварити його з Тесс і підштовхнути його в її, Хільдемари, обійми. Або вона щось не так зрозуміла. Але Далтон відмінно знав: у таких речах Хільдемара ніколи не помилялася. У неї свої джерела, не менш надійні, ніж у самого Далтона.

— Хільдемара, не думаю, що тобі слід поширювати наклепницькі чутки.

— Це не чутки, мій дорогий Далтон, а голі факти, Я бачила твою дружину виходячою з його кімнати.

— Ти ж знаєш Терезу. Вона любить молитися…

— Я чула, як Бертран хвалився Стейну, що здобув її.

— Що?! — Далтон ледь не відсахнувся.

На обличчі Хільдемари розпливлася отруйна посмішка.

— Виходячи з того, що Бертран розповідав Стейну, вона дуже розкріпачена куртизанка і обожнює зображати погану дівчинку в його ліжку.

Далтон відчув, як до лиця гарячою хвилею ринула кров. І подумав, чи не вбити Хільдемару прямо на місці. Торкнувшись пальцями руків'я меча, він всерйоз зважив цю думку, але в кінцевому підсумку повністю опанував собою, хоч і відчував, як тремтять коліна.

— Я просто подумала, що тобі потрібно про це знати, Далтон, — додала вона. — Мені здалося це дуже сумним: мій чоловік гуляє твою дружину, а ти нічого про це не знаєш. Це могло виявитися для тебе… несподіванкою. Ти по незнанню міг би мимоволі потрапити в скрутне становище.

— Чому, Хільдемара? — Тільки й прошепотів Далтон. — Чому ти так з цього радієш?

І тут нарешті її посмішка розцвіла щирим задоволенням.

— Та тому, що я ненавиділа твою самовдоволену гординю з приводу ваших обітниць вірності! Ненавиділа те, як ти дивився на всіх зверхньо, вважаючи себе зі своєю дружиною краще за всіх інших!

Жахливим зусиллям волі Далтон стримався. Під час судових процесів він завжди міг змусити себе обачно і холоднокровно мислити, щоб знайти найкращий вихід з положення.

Зараз