П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Спасибі за інформацію, Хільдемара. Це дійсно могло створити деякі труднощі.

— Зроби мені ласку, Далтон, — не влаштовуй з цього трагедію. У тебе є всі приводи бути задоволеним. Ми ж з тобою про суверена тлумачимо. Врешті решт, для будь-якого чоловіка велика честь — надати свою дружину такій могутній і шанованій персоні, як Суверен Андера. Відтепер усі будуть любити і поважати тебе за те ще більше, адже твоя дружина допомагає Суверенові знімати напруження, викликане його високою місією. Тобі слід було б здогадатися, Далтон. Ти ж сам створив з нього те, чим він став: представника Творця в цьому світі. Твоя дружина лише вірна піддана. — Хільдемара хихикнула. — Ну просто дуже вірна, судячи з того, що я чула. Н-да, з такою жінкою змагатися важкувато. — Нахилившись, вона поцілувала його в вухо. — Але я б охоче спробувала, Далтон, сонечко. — Хільдемара випросталась і пильно подивилася йому в очі. — Ти мене завжди приваблював. Ти самий небезпечний і непередбачуваний чоловік з усіх, кого я знала, а мені траплялися вельми якісні зразки.

Вже від дверей вона обернулася знову:

— Коли ти змиришся, Далтон, то зрозумієш, що все дрібниці. Ось побачиш. Пам'ятаєш, ти сам мені якось сказав, що, якщо вирішиш порушити свої обітниці, я буду першою, до кого ти прийдеш? Не забудь, ти обіцяв.

Далтон залишився один у своєму кабінеті. Думки його неслися галопом. Він намагався збагнути, що ж йому робити.

Келен поклала Річарду руки на плечі і притиснулася до вуха щокою. Це було приємно, хоча і відволікало. Вона поцілувала його в скроню.

— Як справи?

Річард, позіхнувши, потягнувся, розмірковуючи, з чого почати.

— Цей малий був дуже не в собі.

— Тобто?

— Перекладати залишилося ще багато, але я вже приблизно уявляю, як була справа. — Річард потер очі. — Цього Андера відправили сюди вигнати Шимів. Він приїжджає, досконально вивчає проблему і знаходить просте рішення. Чарівники в замку визнали це просто геніальним, про що йому і повідомили.

— Він напевно був гордий похвалою, — сказала Келен, явно маючи на увазі зворотне.

Річард вловив іронію і погодився з її оцінкою.

— Ти права. Тут він про це не пише, але з того, що ми читали колись, я зрозумів характер його особистості. Він не пишався собою за те, що зрозумів, а зневажав тих, хто не зміг цього зрозуміти.

— Отже, він знайшов рішення. І що далі? — Поцікавилася Келен.

— Вони веліли йому негайно зайнятися цим. Схоже, у них виникли через шимів ті ж неприємності, що і у нас, і вони хотіли, щоб загрозі було негайно покладено край. Андер скаржиться, що раз вже у них вистачило рішучості вислати його сюди, то їм заразом вже слід було б і припинити вказувати, що йому робити.

— Не найкращий спосіб спілкування з керівництвом у замку.

— Вони благали його зупинити шимів, тому що гинули люди. Судячи з усього, вони досить добре знали цього малого, щоб не вдаватися до погроз. Принаймні, поки йшла війна. Отже, вони попросили Андер все зробити так, як він вважатиме за потрібне, але тільки нехай буде люб'язний поквапитися, щоб позбавити людей від страшної загрози. Андер був вельми задоволений цим посланням, проте негайно скористався ним як кийком і почав читати нотації чарівникам в замку.

— На тему?

Річард скуйовдив п'ятірнею волосся. Було досить важко висловитити в словах те, що мав на увазі Андер.

— Ще багато не перекладено. Повільно йде. Але я сумніваюся, що в цій книжці сказано, як вигнати шимів. У Йозефа Андера просто не той склад розуму, щоб це записати.

Келен випросталась і встала перед Річардом спиною до столу.

— Та досить тобі, Річард! — Схрестила вона руки на грудях. — Я тебе занадто добре знаю. Що ти приховав? — Річард встав і, стиснувши пальцями скроні, повернувся до неї спиною. — Річард, ти що, мені не довіряєш?

Він миттєво обернувся і взяв Келен за руку.

— Ні-ні, що ти! Просто річ у тому, що де в чому з того, що він говорить, я не можу розібратися, де кінчається істина і починається безумство Йозефа Андера. Це виходить за всякі рамки того, про що я коли-небудь чув про магію, чого мене вчили, або чому я вірю.

Келен стривожилася. Річард подумав, що даремно її лякає, і спробував пояснити.

— Йозеф Андер, — почав він, — вважав себе кращим за інших чарівників.

— Нам це вже відомо.

— Так, але цілком можливо, що він був правий.

— Що?!

— Іноді в безумстві криється геніальність, Келен. І я не знаю, де проходить межа. З одного боку, те, що я слабко розбираюся в магії, це слабкість, але з іншого боку, це означає, що я не обмежений рамками прописних істин, як ті чарівники із замку, і тому на відміну від них бачу правильність його слів. Бачиш, Йозеф Андер розглядав магію не як набір вимог — взяти щіпку того, це слово повторити тричі, обертаючись навкруги на лівій нозі, і все таке інше. Він вважав магію різновидом мистецтва — способом самовираження.

— Не розумію, — насупилася Келен. — Або ти вимовляєш заклинання так, як треба, або воно не спрацьовує. Як я викликаю мою силу дотиком. Або як ми закликали шиміва, виконавши певні вимоги і змусивши спрацювати магію.

Річард розумів, що з її магічними здібностями, з її підготовкою і тим, чому її вчили, у неї виникнуть ті ж труднощі, що й у чарівників минулого. І відчув сплеск роздратування, як напевно в свій час відчув і Йозеф Андер. І в цьому він теж розумів Андера — розумів те роздратування, яке відчуваєш, коли люди починають говорити тобі про речі, в яких ти розбираєшся куди краще, але