П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Він тисячі разів прокручував в голові ситуацію і врешті-решт придумав, де зможе спокійно розмовляти з Тесс, будучи впевненим, що впорається з собою.

Він зобов'язаний тримати себе в руках. — Я не чекала тебе так рано.

— Тесс, я дещо чув.

Вона сиділа біля дзеркала, розчісуючи своє чудове волосся.

— Правда? Щось цікаве?

— Та так. Я чув, ніби ти зігріваєш постіль Суверена. Це правда?

Далтон знав, що це чиста правда. Щоб з'ясувати все напевно, він задіяв всі наявні нитки своєї павутини.

Тереза перестала зачісуватися і втупилася в його відображення в дзеркалі. На її обличчі промайнули змішані почуття. В остаточному підсумку переміг виклик.

— Далтон, адже це не якийсь там простий чоловік. Це Суверен. — Тереза встала і обернулася до нього, не впевнена в його реакції. — Вище нього тільки Творець.

— Можу я поцікавитися, як це сталося?

— Бертран сказав, що Творець говорив з ним. — Її погляд спрямувався в простір. — І Творець сказав Бертрану, що через те, що я вірна тобі і ніколи не була з іншим чоловіком, і через те, що ти вірний мені. Творець обрав мене, щоб я стала тією, хто полегшує земні тяготи Бертрана.

Її погляд знову сфокусувався на ньому.

— Так що, як бачиш, Далтон, це і для тебе нагорода теж. За твою вірність мені.

— Атож, це-то я бачу, — ледве вимовив Далтон.

— Бертран говорить, що це мій святий обов'язок.

— Святий обов'язок.

— Коли я з ним, це як… Не знаю… Це щось особливе. Допомагати Суверену в цьому світі — не тільки обов'язок, але й велика честь. Подумати тільки, я допомагаю йому знімати жахливу напругу, в якому він перебуває як Суверен. Це ж величезна відповідальність — бути Сувереном, Далтон!

— Ти права, — кивнув Далтон. Бачачи, що він не сердиться і не має наміру влаштовувати скандал, Тереза підійшла ближче.

— Далтон, я як і раніше тебе дуже люблю.

— Радий це чути, Тесс. Саме це мене найбільше й турбувало. Я боявся, що втратив твою любов.

— Та ні ж, дурненький! — Вона схопила його за плечі. — Я як і раніше тебе люблю! Але Суверен закликав мене. Ти повинен це розуміти. Він потребує мене.

Далтон сковтнув грудку.

— Звичайно, дорога. Але ми можемо… Ми можемо як і раніше… Ми можемо спати разом?

— Ах, Далтон, ну звичайно ж, можемо! Так ось що тебе тривожить? Що я не знайду для тебе часу? Далтон, я люблю тебе і буду завжди тебе хотіти.

— Чудово, — кивнув він. — Просто здорово.

— Підемо в ліжко, любов моя, і я покажу тобі. Можливо, ти тепер навіть порахуєш мене більш привабливою. І, Далтон, це велика честь — бути з Сувереном. Всі будуть ще більше поважати тебе.

— Упевнений, що ти права.

— Тоді пішли в ліжко. — Вона поцілувала його а щоку. — Дозволь мені показати тобі, яким щасливим я можу зробити тебе!

Далтон потер лоба.

— Мені б дуже цього хотілося, сонечко, чесне слово, але мене чекає сила-силенна термінових справ. Голосування щойно закінчилося…

— Знаю. Бертран мені сказав.

— Бертран? — Вона зашарілася:

— Суверен, дурник! Він мені сказав. Я так тобою пишаюся, Далтон! Я знаю, що ти брав у цьому участь. Це не тільки Бертрана робота. Я знаю, що ти теж доклав руку до його перемоги.

— Частково. Дуже люб'язно з боку Суверена звернути увагу на мій скромний внесок.

— Він дуже високо про тебе відгукується, Далтон.

— Щасливий це чути. — Далтон відкашлявся. — Е-е… послухай, Тесс, мені потрібно… потрібно повертатися до… до роботи. Мене чекають термінові справи.

— Мені тебе почекати?

— Ні-ні, люба! — Він махнув рукою. — Я повинен з'їздити в Ферфілд по одній справі.

— Зараз? На ніч дивлячись?

— Так.

— Далтон, тобі не слід так багато працювати! Пообіцяй мені побільше часу приділяти собі самому! Я турбуюся про тебе.

— Не варто. Зі мною все гаразд.

Вона посміхнулася самої звабливою посмішкою:

— Пообіцяй, що знайдеш час зайнятися зі мною любов'ю!

Далтон посміхнувся у відповідь:

— Ну звичайно, обіцяю! — Він поцілував її в щоку. — На добраніч, дорога!

Тримаюча склянку жінка насупилася:

— Я вас знаю?

— Ні. — Келен відвернулася, щоб обличчя залишалося в тіні. — Це малоймовірно. Я здалеку. І приїхала в Ферфілд спеціально за цим.

На Келен була проста одежа, в яку вона одягалася під час поїздок, а голову покривала шаль, що приховала довге волосся. Вона відразу наділа шаль, як тільки відійшла подалі від табору. Річард був відсутній, і солдати наполягали, що будуть супроводжувати її на прогулянці. Келен наказала їм залишити її в спокої і повертатися на пости.

На Кару такий наказ не справив би ні найменшого враження. Кара б його просто-напросто проігнорувала. Солдати не були настільки безстрашні, або настільки нахабні, або настільки розумні, як Кара.

— Що ж, я все розумію, мила моя, — зітхнула знахарка. — Чимало жінок приїжджає за такого роду речами.

Вона простягла закупорену склянку, явно бажаючи спочатку отримати гроші. Келен вручила їй золотий соверен.

— Здачі не треба. Натомість я чекаю від вас мовчання.

— Я все розумію, — схилила голову жінка. — Дякую вам, дорога. Ви дуже щедрі. Дякую.

Келен взяла склянку і затиснула в руці, дивлячись крізь матове скло на