П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Беата почула дивний шум біля сусіднього Доміні Діртх. Шум і крики. Однак сигналу тривоги не послідувало. Глянувши туди, вона помітила під'їзжаючих підтюпцем трьох вершників з особливих андерських частин, тих, що трохи раніше побачила Естелла. Цікаво, що їм тут знадобилося?

Беата знову повернулася на стукіт копит підлітаючого галопом коня з вершницею і тицьнула Несана пальцем в груди.

— Стій тихо і дай мені вести переговори! — Несан лише мовчки втупився в землю. Беата повернулась і побачила пролітаючого мимо Доміні Діртх вершника на коні. Жінка справді виявилася в червоному. Беата ніколи не бачила нічого подібного: червоне шкіряне вбрання з голови до ніг. Довга світла коса жінки розвівалася у неї за спиною.

Беата насторожилася. Ніколи вона не бачила такого рішучого виразу, який був на обличчі незнайомки. Вершниця навіть не потрудилася зупинитися. Вона попросту на повному скаку стрибнула з коня до Несана. Беата відкинула хлопця в сторону. Незнайомка двічі перекотилася й схопилася на ноги.

— Стояти! — Гаркнула Беата. — Я сказала йому, що ми вирішимо з вами це питання, і він віддасть вам те, що належить вам!

Беата здивовано побачила, що жінка тримає за горло чорну пляшку. Стрибнути з коня з пляшкою в руці… Може, Несан і правий. Дуже може бути, що вона ненормальна.

Але жінка ненормальною зовсім не здавалася. А здавалася повною рішучості розібратися з цією справою. Навіть у потойбічному світі, якщо доведеться.

Не звертаючи ніякої уваги на Беату, жінка не зводила небесно-блакитних очей з Несана.

— Дай меч сюди негайно, або я тебе приб'ю. І змушу пошкодувати, що ти взагалі народився на світ!

Несан, замість того щоб здатися, дістав меч.

Меч видав незвичайний дзвін, якого Беата, яка звикла до дзвону сталі, зроду не чула.

На обличчі Несана з'явився дивний вираз. У погляді з'явилося щось незвичайне, дивне мерехтливе світло, від якого у Беати мурашки побігли по тілу.

Жінка тримала пляшку, як зброю, і рукою вона вабила Несана, запрошуючи підійти ближче, напасти на неї.

Беата ступила вперед, щоб стримати жінку, і в наступну мить усвідомила, що сидить на землі і в неї моторошно болить лице.

— Не лізь, — крижаним тоном наказала жінка. — Нема чого тобі встрявати. Зроби собі послугу і сиди де сидиш. Її блакитні очі повернулися до Несана.

— Давай, хлопче. Або здавайся, або роби що-небудь. І Несан зробив. Він змахнув мечем. Беата чула, як засвистів клинок.

Жінка плавно відійшла на крок, одночасно виставивши чорну пляшку. Меч розколов її на тисячі осколків, що зметнулися вверх, як хмаринка.

— Ха! — Переможно вигукнула жінка й хижо посміхнулася. — А тепер я заберу меч.

Вона крутонула зап'ястям, і висячий на ланцюжку червоний стержень стрибнув їй в руку. Спершу вона здавалася радісною, але тут же радість змінилася розгубленістю, потім подивом, і вона втупилася на червоний стержень в руці.

— Він повинен був діяти, — прошепотіла вона. — Повинен був діяти!

Коли вона підняла погляд, то побачила щось, що миттєво привело її до тями. Беата глянула в тому ж напрямку, але не побачила нічого особливого. Жінка згребла Беату за комір і ривком поставила на ноги.

— Відведи своїх сопляків звідси! Негайно!

— Що?! Несан правий! Ви…

— Та подивися ж, ідіотка! — Тицьнула рукою жінка. До них наближалися солдати з особливої андерської частини, мирно розмовляючи між собою.

— Це наші люди. Тут немає про що…

— Забирайся зі своїми дурнями негайно, або ви всі загинете! Беата образилася, що їй наказує якась пришелепкувата і обходиться, як з дитиною, і покликала капрала Марію Фовелем, яка йшла, щоб подивитися, що тут за сир-бор.

— Капрал Фовелем!

— Слухаю, сержант, — витягнулася андерка.

— Нехай ті люди почекають, поки ми розберемося тут. — Взявшись у боки, Беата повернулась до жінки в червоному. — Задоволені?

Рипнувши зубами, жінка знову згребла Беату за комір.

— Ти, маленька кретинка! Забирай звідси своїх шмаркачів, інакше вам всім кінець! — Беата почала злитися.

— Я — офіцер армії Андера, а ці люди… — Вона повернулася, щоб ткнути пальцем.

Марія Фовелем встала перед вершниками і витягнула руку, наказуючи їм почекати.

Один з трійці, не церемонячись, вийняв меч і недбалим, але потужним ударом розсік Марію навпіл.

Беата дивилася, не вірячи своїм очам.

Попрацювавши м'ясником, вона так часто різала худобину, так часто потрошила всяких тварин, що вид кишок здавався їй чимось цілком природним. У всякому випадку, відрази не викликав.

І вид лежачої на землі Марії з виваленими з верхньої половини тулуба кишками в якійсь мірі здавався лише курйозом, оскільки людські кишки мало чим відрізняються від кишок тварин, хіба що тим, що вони людські.

Марія Фовелем, відокремлена від своїх ніг і стегон, витріщивши очі, чіплялася пальцями за траву. Її мозок намагався усвідомити те, що мить тому відбулося з її тілом.

Це було настільки неймовірно жахливо, що Беата стояла не в силах ворухнутися.

Марія чіплялася за траву, намагаючись відповзти від солдатів до Беати. Її губи ворушилися, але вона не могла вимовити ні слова, а видавала лише низьке хрипке ричання. Пальці перестали слухатися її. Вона ткнулася головою в землю і засмикалася, як тільки що зарізана вівця.

Стоячі нагорі біля Доміні Діртх Естелла з Еммелін заволали.

Беата дістала меч і підняла його, щоб бачили всі.

— Солдати! В атаку!

Беата глянула на вершників. Вони продовжували їхати.

І посміхалися.

А потім почалося суще безумство.