П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Так, пане міністр, — вклонився Роулі.

Далтон помітив, як Роулі посміхнувся куточком губ. Він теж знав, навіщо ця жінка тут. І з нетерпінням чекав того, що станеться.

Далтон хотів скоріше покінчити зі справою. Діяти потрібно вкрай обережно. Доведеться вичікувати слушного моменту. Форсувати події не можна, інакше вся затія піде прахом. Але якщо вони все зроблять як треба, успіх буде грандіозним. Вдячність Джегана їм забезпечена.

— Я ціную вашу щедрість.

Далтон обернувся на жіночий голос. Гостя сама увійшла в двері. Роулі змістився в сторону, поступаючись.

Перед Далтоном стояла жінка середніх років, з темним, припорошеним сивиною волоссям. Просте темно-синє плаття щільно облягало фігуру. Сукня була довгою й закритою.

Посмішка лише трохи торкнула її губи, але виразно бігала в карих очах. Такої мерзенної усмішки Далтон не бачив зроду. Посмішка безсоромно демонструвала колосальну зарозумілість. Через зморшки в куточках рота і очей самовдоволена посмішка, здавалося, навічно приклеєна до її обличчя.

У нижній губі була протягнута золота каблучка.

— І ви будете?.. — Запитав Далтон.

— Сестра Пантея. Прибула сюди, щоб поставити мій дар на службу Його Превосходительству імператору Джегану. — Тихий потік слів був пронизаний арктичним холодом.

— Міністр культури Далтон Кемпбелл, — кивнув Далтон. — Спасибі, що приїхали, сестра Пантея. Ми дуже вдячні вам за те, що ви люб'язно погодилися надати нам вашу незамінну допомогу.

Сестру Пантею прислали, щоб вона поставила свій дар на службу Далтону Кемпбеллу, але він не вважав за потрібне на це вказувати. Далтону не було необхідності нагадувати гості, що золоте кільце в губі у неї, а не в кого-небудь іншого. Цей факт був очевидний для обох.

Далтон обернувся на крики, які доносилися у вікно, подумавши, що це батьки та родичі загиблих минулої ночі повернулися до місця загибелі своїх близьких. Сюди весь ранок приходили люди і покладали квіти та інші підношення на місце загибелі тих двох людей, поки площа не стала походити на гротескне садове звалище. І сумні крики весь час супровожували сірий день.

Сестра Пантея повернула Далтона до справ насущних.

— Мені треба побачити тих, хто обраний здійснити діяння.

— Он, Роулі, — вказав Далтон, — він один з них.

Не кажучи ні слова, вона без жодного попередження закарбувала долоню на лоб Роулі. Пальці ковзнули в руду чуприну, і сестра Пантея вчепилася Роулі в голову, ніби збиралася здерти скальп. Роулі широко розкрив очі і затремтів усім тілом.

Сестра бурмотіла якісь незрозумілі слова, і кожне слово, здавалося, вростає в Роулі.

На останній фразі сестра швидко вдарила Роулі по голові. Тихо скрикнувши, юнак осів, ніби втративши кістки.

І майже відразу піднявся і потрусив головою. Потім посміхнувся і як ні в чому не бувало обтрусив темно-коричневі штани. Помітних змін у ньому не було, незважаючи на додане йому закляття.

— Решта? — Запитала чаклунка.

— Роулі відведе вас до них, — відмахнувся Далтон. Вона легенько вклонилася.

— Що ж, тоді всього доброго. Я негайно займуся цим. Імператор також побажав, щоб я передала вам, що він радий надати сприяння. Так чи інакше, силою або магією, але доля Матері-сповідниці вирішена.

Обернувшись, сестра Пантея швидко пішла. Роулі йшов за нею по п'ятах. Далтон подумав, що не дуже засмутиться, якщо ніколи більше її не побачить.

Не встиг він повернутися до паперів, як знову почув радісні крики. І те, що він побачив, глянувши у вікно, виявилося для нього повною несподіванкою. На площу когось волокли. Люди, які вже знаходилися на площі, розступалися, даючи їм дорогу і вітаючи новоприбулих. Деякі несли поліна, гілки, пучки соломи.

Далтон підійшов до вікна і, упершись долонями в підвіконня, виглянув назовні. На площу завітав Серії Раяк на чолі своїх одягнених в білі балахони поплічників.

Побачивши, кого вони схопили і притягли на майдан, і зрозумівши, хто кричить, Далтон голосно ахнув.

Серце шалено забилося від жаху. Дивлячись вниз, він судорожно міркував, що може зробити. З ним були гвардійці, справжні гвардійці, а не солдати андерської армії, але всього дві дюжини. Він зрозумів, що це даремна затія. Хоч вони і озброєні до зубів, у них немає ні найменшого шансу подолати багатотисячний натовп на площі. Далтон не був настільки дурний, щоб намагатися протистояти розлюченому натовпу. Це лише вірний спосіб звернути всю лють на себе. Далтон не насмілювався в цій ситуації протистояти натовпу.

Серед поплічників Серіна Раяка він помітив людину в темній формі. Стейн.

З леденячим душу жахом Далтон зрозумів, чому Стейн тут і що йому потрібно. Він відсахнувся від вікна. Ні, він і сам не був позбавлений жорстокості, але те, що зараз творилося внизу, було воістину жахливим.

Раптово зірвавшись з місця, Далтон вилетів у коридор і понісся вниз по сходинках, потім по коридору. Він не знав, що робити, але якщо можна зробити хоч щось…

Далтон добіг до входу в будівлю, укриту за кам'яними колонами. Далі починалася сходи. Він зупинився в тіні, не виходячи на вулицю, оцінюючи ситуацію.

Внизу, на майданчику посеред сходів, несли охорону гвардійці — чисто символічний захист. Така юрба запросто змете охорону, і Далтон не насмілювався дати розлюченому натовпу привід повернути гнів проти нього.

Якась жінка, тягнучи за собою хлоп'я, проштовхалася вперед і встала перед натовпом.

— Мене звуть Нора! — Прокричала вона. — А це мій син Брюс. Через відьом він — це все, що у мене залишилося! Мій чоловік Джуліан потонув через чорне прокляття відьми! Моя чудова донечка Бетані була спалена живцем заклинанням відьми!