Меч приречення - Анджей Сапковський
— Відьми́не, — тихо мовила вона, цілуючи його в щоку. — В тобі немає ні на гріш романтизму. А я… я люблю ельфійські легенди, вони такі гарні. Шкода, що люди не мають таких легенд. Може, колись матимуть? Може, створять їх? Але про що ж мають розповідати людські легенди? Всюди, куди не глянь, сірість і невиразність. Навіть те, що гарно починається, швидко призводить до нудьги й буденності, до людського ритуалу, обридлого ритму, званого життям. Ох, Геральте, нелегко бути чародійкою, але, як порівняти це зі звичайним людським існуванням… Геральте?
Поклала голову на його груди, що здіймалися у повільному диханні.
— Спи, — шепнула. — Спи, відьми́не.
III
Місто зле впливало на нього. З самого ранку. З самого ранку геть-усе псувало йому гумор, викликало пригніченість та роздратування. Все. Злостило його те, що проспав, а тому сам ранок став насправді самим полуднем. Дратувала його відсутність Єнніфер, яка вийшла, перш ніж він прокинувся.
Вочевидь, поспішала, бо приладдя, яке вона завжди акуратно складала у шкатулки, лежало на столі, безладно розсипане, наче кості, кинуті чаклуном у ритуалі ворожби. Пензлики з делікатних волосків — великі, використовувані для припудрювання обличчя, малі, якими накладала помаду на губи, зовсім маленькі, — для хни, що нею вона підфарбовувала вії. Грифелі та олівчики для брів і повік. Щипчики і ложечки зі срібла. Баночки і пляшечки з порцеляни та молочного скла, — вони, як він знав, містили еліксири та мазі з такими банальними інгредієнтами, як сажа, гусячий жир та морквяний сік, і такими грізно-таємничими, як мандрагора, антимоній, беладона, каннабіс, драконяча кров та концентрована отрута велетенських скорпіонів[16]. А понад усім цим, довкола, в повітрі — аромат бузку та аґрусу, пахощів, які вона завше уживала.
Вона була в цих предметах. Була в цьому ароматі.
Але не було її.
Він спустився вниз, відчуваючи зростаючий неспокій та все дужче роздратування. Геть-усім.
Його дратувала холодна і стужавіла яєчня, що її подав йому на сніданок корчмар, на мить відірвавшись від дівчати, яке обмацував у комірчині. Його дратувало, що дівча мало не більше дванадцяти років. І сльози в очах.
Тепла весняна погода і радісний гамір пульсуючої життям вулиці не поправив Геральтові настрою. Далі ніщо йому не подобалося у Aedd Gynvael, містечку, яке, на його думку, було наче злостива пародія на всі знайомі йому містечка, — карикатурно більш галасливим, більш задушливим, брудним та дратуючим.
Постійно відчував слабкий сморід смітника в одежі та волоссі. Вирішив піти до лазні.
У лазні його роздратувала міна лазничого, що дивився на його відьми́нський медальйон, на меч, покладений на краю кадовба. Роздратував його факт, що лазничий не запропонував йому дівки. Він не мав наміру користати з дівки, але в лазнях їх пропонували всім, отож його лютило те, що для нього зробили виняток.
Коли він вийшов, гостро пахнучи сірим милом, його гумор не поправився, а Aedd Gynvael нітрішки не погарнішало. Все ще не було тут нічого, що могло б подобатися. Відьми́нові не подобалися купи волового гною, що покривали вулички. Не подобалися йому жебраки, які поприсідали під мурами святині. Йому не подобався кострубатий напис на мурі, що проголошував: ЕЛЬФІВ ДО РЕЗЕРВАЦІЇ!
У замок його не впустили, відіслали за старостою до купецької гільдії. Це його роздратувало. Також роздратувало його те, що цехмайстер, ельф, наказав йому шукати старосту на ринку, при цьому поглядаючи на нього з погордою і пихою, дивною в особи, яку невдовзі мають загнати до резервації.
На ринку кишіло від людей, повно тут було яток, возів, коней, волів та мух. На підвищенні стояв пренґель зі шкідцем[17], якого галайстра обкидала болотом і лайном. Шкідець із дивовижним опанування брудно лаяв своїх мучителів, не надто підносячи голос.
Для Геральта, що мав неабиякий досвід, мета перебування старости серед цього рейваху була цілковито ясною. Приїжджі купці з караванів включали хабарі до цін, отож мусили комусь ці хабарі вручити. Староста, теж свідомий звичаю, з’явився, щоб купці не мусили завдавати собі клопоту.
Місце, де він орудував, значив брудносиній балдахін, розіп’ятий на жердинах. Там стояв стіл, якого обступили зацікавлені особи, ґелґочучи. За столом сидів староста Гербольт, демонструючи всім і вся презирство і зневагу, що малювалися на його збляклому обличчі.
— Гей! А ти куди?
Геральт повільно відвернув голову. І миттю приглушив у собі злість, опанував роздратування, скорчився у тверду холодну друзку льоду. Вже не міг дозволити собі емоцій. Чоловік, що заступив йому дорогу, мав волосся жовтувате, як пір’я іволги, і такі самі брови над блідими порожніми очима. Вузькі долоні з довгими пальцями спирав об пояс із масивних мосяжних бляшок, обтяжений мечем, буздиганом і двома стилетами.
— Ага, — сказав чоловік. — Пізнаю. Відьми́н, правда? До Гербольта?
Геральт кивнув, не зводячи очей із рук чоловіка. Знав, що з рук цього чоловіка небезпечно зводити очі.
— Я про тебе чув, погромцю потвор, — сказав жовтоволосий, пильно стежачи за руками Геральта. — Хоча, здається, ми ніколи не зустрічалися, то все ж ти, напевно, теж про мене чував. Я Іво Мірче. Але всі звуть мене Цикадою.
Відьми́н кивнув головою на знак, що чув. Також знав ціну, яку за голову Цикади давали у Визимі, Кельфі та Фатвейрі. Якби його спитали, він сказав би, що це надто низька ціна. Але ніхто не питав.
— Добре, — промовив Цикада. — Наскільки мені відомо, староста тебе чекає. Можеш іти. Але знаєш що, приятелю, меча залиш. Мені тут, вважай, платять, щоб я за таким церемоніалом пильнував. Ніхто зі зброєю не має права підійти до Гербольта. кумекаєш?
Геральт байдуже знизав плечима, розстебнув пояса, обмотавши ним піхви, вручив меча Цикаді. Цикада посміхнувся краєм губ.
— Ну прошу, — сказав. — Як ґречно, ані слова протесту. Я так і знав, що чутки про тебе перебільшені. Хотів би я, щоб ти колись мого меча попросив, отоді б побачив мою відповідь.
— Гей, Цикадо! — гукнув раптом староста, встаючи. — Пропусти його! Ідіть сюди, пане Геральте, вітаю, вітаю. Відійдіть, панове купці, зоставте нас на хвилинку. Ваші інтереси мусять поступитися справам, для міста важливішим. Петицію прошу передати моєму секретареві.
Вдавана щирість привітання не підманула Геральта. Він знав, що єдине її призначення — стимулювати торги. Купці дістали час на обдумування того, чи хабарі достатньо високі.
— Поб’юся об заклад, що Цикада намагався тебе спровокувати. — Гербольт, недбало звівши долоню, відповів на так само недбалий поклін відьми́на. — Не переймайся цим. Цикада видобуває зброю виключно з наказу. Правда, це йому не вельми смакує,
