Буря Мечів - Джордж Мартін
Жиллі задки поповзла по земляній долівці. Блідавець обернув до неї обличчя, але Сем заверещав: «Ні!» — і той знов перевів погляд на нього. Крук на плечі видер з його білої подзьобаної щоки цілу смужку плоті. Сем, сапаючи як ковальські міхи, виставив кинджал перед собою. Нарешті перетнувши кімнату, Жиллі дісталася гарона. «Боги, дайте мені мужності,— молився Сем.— Бодай раз дайте мені трохи мужності. Ненадовго — просто щоб вивести звідси дівчину».
Малий Пол рушив до нього. Сем задкував, поки не вперся в шорстку нетесану стіну. Обіруч він стиснув кинджал, щоб не дрижав. Але блідавець, здавалося, драконового скла не боявся. Може, не знав, що це таке. Рухався він повільно, та Малий Пол і за життя прудкістю не відзначався. Десь позаду мурмотіла Жиллі, заспокоюючи кобилу й тягнучи її до виходу. Зненацька кобила стала дибки, хвицаючи копитами морозяне повітря. Пол круто розвернувся на звук, здавалося, геть втративши цікавість до Сема.
Не було часу ні думати, ні молитися, ні боятися. Семвел Тарлі кинувся вперед і загнав кинджал Малому Полу в спину. Блідавець, який уже відвернувся, і не побачив цього нападу. Крук, вереснувши, злетів у повітря.
— Ти мертвий,— кричав Сем, штрикаючи ножем.— Ти мертвий, ти мертвий!
Він штрикав і кричав, знову і знову, видираючи величезні шматки з Полового важкого чорного плаща. Але клинок наткнувся під вовною на залізну кольчугу, і навсібіч полетіли уламки драконового скла.
Сем заголосив, і в чорне повітря здійнявся білий туман. Випустивши нікому не потрібне руків’я, хлопець квапливо зробив крок назад, а Малий Пол рвучко розвернувся. Не встиг Сем витягнути другого ножа — сталевого, якого носять усі брати, як чорні блідавцеві долоні вже зімкнулися на його подвійному підборідді. Пальці в Пола були такі холодні, що, здавалося, обпікають шкіру. Вони глибоко вп’ялися в м’яку шкіру на Семовому горлі. «Тікай, Жиллі, тікай»,— хотів гукнути він, та коли розтулив рота, вихопилося тільки харчання.
Пальці наосліп нарешті намацали кинджал, та коли Сем засадив його блідавцю в живіт, кінчик ковзнув по залізній кольчузі, й кинджал, вертнувшись, вилетів з Семової руки. Пальці Малого Пола невблаганно стискалися, скручуючи йому шию. «Та він мені голову відірве»,— розпачливо подумав Сем. Горло наче заморозило, а от легені горіли вогнем. Він бив і шарпав блідавця за зап’ястки, та все даремно. Буцнув Пола поміж ніг — марно. Світ зменшився до двох блакитних зірок, жахливого болю й такого лютого холоду, що на очах замерзали сльози. Сем відчайдушно вертівся й сіпався... а тоді кинувся вперед.
Малий Пол був дебелий і дужий, та важив Сем більше, до того ж, як хлопець бачив на Кулаці, блідавці незграбні. Від несподіваного нападу Пол заточився — і вдвох живий і мертвий гримнулися на підлогу. Від удару одна рука відчепилася від Семової шиї, тож йому вдалося ковтнути повітря, перш ніж крижані чорні пальці повернулися. В роті відчувався смак крові. Сем викрутив шию, очима шукаючи ножа, і побачив тьмяне жовтогаряче світло. Вогонь! Лишився попіл і кілька жарин, але все-таки... Неможливо було ні дихати, ні думати... Сем крутнувся вбік, тягнучи на собою Пола... руки мацали земляну долівку, хапалися, тягнулися, розкидаючи золу, поки не натрапили на гаряче... пальці стиснулися, і Сем застромив жарину Полові в рота з такою силою, що в того аж зуби хруснули.
Та навіть зараз блідавець не ослабив хватки. Остання думка, яка зринула у Сема, була про маму, яка так його любила, і про батька, якого він підвів. Довге приміщення закружляло — і тут він побачив, що з-поміж Полових зламаних зубів куриться цівка диму. А тоді обличчя мерця вибухнуло вогнем — і руки відчепилися.
Хапнувши повітря, Сем відкотився геть. Блідавець палав, паморозь на бороді танула і скрапувала, а шкіра під бородою почорніла. Крук кракнув, а от Пол не зронив ні звуку. Коли він розтуляв рота, з нього вихоплювалося лише полум’я. А очі... «Нема, блакитного сяйва більше нема!»
Сем поповз до дверей. Повітря було таке холодне, аж боляче дихати, але який приємний то був біль! Сем визирнув з приміщення.
— Жиллі! — гукнув він.— Жиллі, я його вбив. Жил...
Дівчина з хлопчиком на руках стояла, притулившись спиною до віродерева. А навколо неї зібралося повно блідавців. Їх була дюжина, два десятки, більше... деякі з них, дикуни за життя, досі були вдягнені у звірині шкури... та здебільшого то були чорні брати. Сем угледів Ларка Сестринця, Тихонога, Райлза. Жировик у Мета на шиї почорнів, а чиряки вкрилися тоненькою кіркою льоду. А отой був схожий на Гейка, хоча хіба скажеш напевне, коли половини голови бракує! Вони вже роздерли бідолашного гарона на шматки, а тепер закривавленими руками тягли з нього нутрощі. З кінського живота парувало.
— Це нечесно,— схлипнув Сем.
— Чесно,— приземлився йому на плече крук.— Чесно, чемно, чуйно.
Ляпаючи крилами, крук заверещав разом з Жиллі. А блідавці вже насідали на неї. Сем чув, як шурхотить багряне листя віродерева, перешіптуючись невідомою мовою. Світло зірок, здавалося, ожило, а навколо стогнали й рипіли дерева. Сем побілів як молоко, а очі в нього стали круглі, як дві тарілки. Круки! На віродереві їх були сотні, тисячі — сиділи на білих як кість гілках, визираючи поміж листя. Сем бачив, як вони, крукаючи, розтуляють дзьоби, як розгортають чорні крила. З вереском ляпаючи крилами, вони сердитими хмарами опустилися на блідавців. Обліпивши кругле Четове обличчя, вони видзьобали його блакитні очі; вони обсіли Сестринця, як мухи, вони скубали шматки з Гейкового тріснутого черепа. Було їх так багато, що Сем, звівши очі, не побачив місяця.
— Тікай,— крякнув птах у нього на плечі.— Тікай, тікай, тікай.
І Сем побіг, а з рота вилітали хмарки пари. Навколо нього блідавці відмахувалися від чорних крил і гострих дзьобів, які атакували їх, і все це в моторошній тиші, не зронивши ні стогону, ні зойку. А от Сема круки ігнорували. Ухопивши Жиллі за руку, хлопець потягнув її геть од віродерева.
— Треба бігти.
— Але куди? — Жиллі мчала за ним, стискаючи немовля.— Вони нашу кобилу вбили, як ми...
— Брате! — розітнув ніч крик, заглушивши вереск тисяч круків. Попід деревами сидів на лосеві якийсь чоловік, з ніг до голови закутаний у сіро-чорний строкатий плащ.— Сюди! — гукнув вершник. Обличчя його затіняв каптур.
