Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— І що з цього випливає?

— Мене цікавить, чи була з ними її сестра, чи вона залишилася вдома?

— Ви маєте на увазі Корал, чи не так? — уточнив я.

— Саме її.

— Вона була серед запрошених.

— Дякую, — мовила Джасра і продовжила їсти.

Чорт забирай! На що вона натякає? Може, знає про Корал щось таке, чого не знаю я? Щось, пов’язане з її теперішнім невизначеним станом? Якщо так, то чому б не спробувати це з’ясувати?

— Чому ви питаєте? — звернувся я до неї.

— Просто з цікавості, — відказала вона. — Знала цю родину... в кращі часи.

Джасра й сентиментальні почуття? Нізащо не повірю. Що ж тоді?

— А якби ви дізналися, що у цієї родини виникли певні проблеми? — мовив я.

— Окрім того, що Найдою заволоділа ти’їґа?

— Так.

— Мені було б прикро про це почути, — сказала вона. — Що за проблеми?

— Схоже, Корал потрапила десь в ув’язнення.

Почувся легенький дзвякіт: це Джасра зронила виделку й та стукнула об тарілку.

— Про що ти кажеш? — запитала з притиском.

— Потрапила не туди, куди треба.

— Корал? Як? Куди?

— Відповідь залежить від того, наскільки добре ви її знаєте, — зауважив я.

— Я люблю цю дівчинку. Не грайся зі мною. Що сталося?

Дуже дивно це чути. Але це не та відповідь, яка мені потрібна.

— Ви добре знали її матір?

— Кінту? Ми зустрічалися час від часу, на дипломатичних прийомах. Дуже приємна леді.

— А тепер розкажіть мені про батька Корал.

— Ну, він належить до королівського роду, але до лінії, що не давала йому змоги бути спадкоємцем престолу. Перш ніж стати прем’єр-міністром, він був послом Беґми у Кашфі. Його родина була разом із ним, тому, природно, ми часто зустрічалися на різних заходах...

Вона підвела очі, коли збагнула, що я дивлюся на неї крізь образ Лоґрусу понад її Зламаним Лабіринтом. Ми зустрілися поглядом, і вона посміхнулася.

— А, ось чому ти спитав про її батька, — промовила. Я кивнув, витримавши певну паузу. — Значить, ці чутки були правдиві, — нарешті зауважила вона.

— А ви не знали напевне?

— У світі надто багато чуток, і більшість із них неможливо перевірити. Звідки мені знати, які з них правдиві? Й чому це має мене хвилювати?

— Звісно, ви маєте слушність, — сказав я. — А проте...

— Ще одна позашлюбна дитина старого джиґуна, — констатувала вона. — Чи хтось рахував, скільки їх у нього? Дивуюсь, як він узагалі знаходив час на державні справи.

— Можна тільки здогадуватися...

— Сказати по правді, на додаток до пліток, що до мене доходили, там була ще й родинна схожість. Хоча, звісно, я не можу судити, бо не була особисто знайома з більшістю членів родини. То ти кажеш, це правда?

— Так.

— Через схожість чи тобі відомо ще щось?

— Ще щось.

Вона солодко посміхнулася й знову взялася за виделку.

— Мені завжди подобалися ці казкові сенсації, що супроводжують сильних цього світу.

— Мені також, — відгукнувся я й теж узявся їсти.

Мандор відкашлявся і зауважив:

— Навряд чи це чесно — не довести оповідку до кінця.

— Ти правий, — погодився я.

Джасра поглянула на мене й, зітхнувши, сказала:

— Добре. Запитаю. Звідки ти знаєш напевне... О! Звісно! Лабіринт?

Я кивнув.

— Ось так-так. Крихітка Корал — Володарка Лабіринту. І це трапилося нещодавно?

— Так.

— То, гадаю, вона наразі десь у Тіні, святкує.

— Я не впевнений.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Вона перенеслась, але куди, я не знаю. Її переніс Лабіринт.

— Яким чином?

— Хороше питання. Відповідь: не знаю.

Мандор знову відкашлявся і сказав:

— Мерліне, можливо, є така інформація... — він покрутив у повітрі лівою рукою, — якою, поміркувавши, ти захотів би...

— Ні, — відказав я. — Це було б необачно. Навіть із тобою, мій брате, як з Володарем Хаосу. І точно не з вами, Ваша Величносте, — я вклонився Джасрі, — хоча ви й знайомі з цією дівчиною, а може, навіть відчуваєте до неї певну симпатію. — Я відчув, що це занадто, й додав: — Принаймні не відчуваєте до неї ворожості.

— Як я уже казала, мені дуже подобається ця дівчинка, — відповіла Джасра, подавшись уперед.

— Це добре, — сказав я, — оскільки почуваюся частково винним у тому, що сталося, хоча Корал мене й обдурила. Ось чому вважаю своїм обов’язком усе виправити. Тільки не знаю, як це зробити.

— А що сталося? — спитала Джасра.

— Я розважав її бесідою, коли вона забажала побачити Лабіринт. Мені довелося пристати на її прохання. Поки ми йшли, вона розпитувала мене про Лабіринт. Наша бесіда здавалася мені цілком невинного, тож я задовольняв її цікавість. Я був не в курсі чуток про її батька, інакше б щось запідозрив. А так я привів її на місце, вона ступила на лінію й попростувала Лабіринтом.

Джасра шумно втягнула повітря.

— Він убив би будь-кого, хто не має в собі королівської крові, — промовила вона. — Це ж так?

Кивнувши, я пояснив:

— Навіть принцам помилка на Лабіринті може вартувати життя.

Джасра фиркнула:

— Подумати тільки... А якби її мати натомість плуталася з лакеєм чи кухарем?

— Корал виявилася розумною донькою, — сказав я. — У будь-якому разі, якщо хтось ступить на Лабіринт, то мусить іти до кінця. Тому мені довелося інструктувати її, коли вона рухалась. Або це, або виявитися дуже поганим господарем і, певна річ, зіпсувати відносини між Беґмою та Амбером.

— І зашкодити непростим перемовинам? — запитала Джасра, наче напівжартома.

Тут у мене виникло відчуття, що вона була б не проти відхилитися від теми й дізнатися про істинне підґрунтя візиту делегації з Беґми, але я на це не клюнув.

— Можна сказати й так, — відповів я. — У будь-якому разі Корал пройшла крізь Лабіринт, і він її перемістив.

— Мій покійний чоловік казав, наче треба дістатися центру Лабіринту, а там можна наказати йому переправити тебе, куди забажаєш.

— Так і є, — підтвердив я, — але річ у тім,